Історія

Інститут українознавства ім.І. Крип'якевича Національної академії наук України є єдиною в Україні, поза Києвом, академічною науково-дослідною установою міждисциплінарного гуманітарного спрямування. Його структура сприяє реалізації інтердисциплінарних досліджень, передбачає залучення представників різних наук для вирішення актуальних соціогуманітарних проблем, насамперед історії та культури України в загальноєвропейському і світовому контекстах.

Інститут як об'єднана наукова установа під назвою Інституту суспільних наук Академії наук УРСР створено згідно з Постановами Ради міністрів СРСР № 457 від 21.02.1951 р., Ради міністрів УРСР № 561 від 23.03.1951 р., Президії АН УРСР від 30.03.1951 р., протокол № 12, § 204 р. на базі львівських відділів київських інститутів економіки, історії, археології, літератури і мовознавства АН УРСР, що були сформовані 1940 р. на основі секцій та комісій Наукового товариства ім. Шевченка.

Названі академічні відділи, поряд з відділом фольклору та етнографії, Державним етнографічним музеєм та філіалом Наукової бібліотеки АН УРСР були організовані після ліквідації радянською владою НТШ, яке на той час мало значний доробок українознавчих досліджень і підготовки національних наукових кадрів. Першим директором Інституту був економіст, пізніше академік АН УРСР О. Нестеренко. Його фундаторами стали дійсні члени НТШ, в тому числі І. Крип'якевич (директор Інституту в 1953–1962 рр.), М. Возняк (перший завідувач відділу української літератури), І.Свєнціцький (перший завідувач відділу мовознавства). Поряд з ними працювали такі відомі науковці, як М. Смішко, В. Огоновський, С. Білецький, І. Карпинець, О. Терлецький, М. Деркач, О. Мороз, С. Щурат, Л. Гумецька, Д. Бандрівський, І. Керницький, М. Герасименко, Г. Ковальчак, О. Ратич, Г. Нудьга, М. Ґембарович, О.Черниш, Я. Закревська, Л. Полюга, М. Худаш, Л. Крушельницька, Ю. Сливка, Ю. Захарук, В. Ауліх, В. Баран, І. Свєшніков, О. Карпенко, В. Грабовецький та ін.

З вересня 1963 р. до квітня 1969 р. Інститут входив до складу Львівського державного університету ім. І. Франка. Однак і в той період науковці Інституту підготували і опублікували низку цінних досліджень з археології, історії, фольклору та етнографії, мовознавства та літературознавства, в яких простежувався драматичний шлях розвитку суспільства і культури західноукраїнських земель від давнини до новітнього часу. Після академіка АН УРСР І. Крип'якевича Інститут очолювали філософ М.Олексюк (1964–1973), історик В.Чугайов (1973–1981), економіст М. Брик (1981–1988), історик Ф.Стеблій (в.о.,1988–1989). Впродовж 1989-2010 рр. директором Інституту був знаний історик і культуролог, академік НАН України Я. Ісаєвич. 7.07. 2010 р. в.о. директора Інституту призначено заступника директора з наукової роботи, доктора історичних наук, професора М.Р. Литвина.

За побажанням колективу і за підтримки Відділення історії, філософії та права Президія НАН України постановою № 6 від 20 січня 1993 р. уточнила профіль Інституту і змінила його назву на Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України.

Станом на 2011 р. до складу Інституту входять:

Відділ археології (завідувач доктор історичних наук О. Ситник) з Сектором "Археологічний музей" (завідувач кандидат історичних наук Н. Булик).
Відділ історії середніх віків (завідувач доктор історичних наук В. Александрович).
Відділ нової історії України (завідувач кандидат історичних наук Ф. Стеблій).
Відділ новітньої історії (завідувач доктор історичних наук І. Патер) з Сектором дослідження історії українського національного руху (керівник кандидат історичних наук О. Стасюк).
Відділ української мови (завідувач кандидат філологічних наук Н. Хобзей).
Відділ української літератури (завідувач доктор філологічних наук Я. Мельник).
Центр дослідження українсько-польських відносин (керівник доктор історичних наук М. Литвин) з Сектором наукових та інформативних видань (керівник кандидат історичних наук О. Піх).

Основні напрями наукових досліджень Інституту на сучасному етапі:

- вивчення історико-культурної спадщини як чинника формування етнічної та національної самосвідомості, дослідження під цим кутом зору літературного процесу, розвитку суспільно-політичної та філософської думки;
- дослідження історії суспільно-політичного та національно-визвольного руху в західних землях України в контексті загальноукраїнських та європейських соціально-економічних, політичних, культурних та етноконфесійних процесів;
- роль історичної спадщини у формуванні сучасних культурних і політичних пріоритетів України і Польщі;
- опис і аналіз історичної та діалектної лексики, залучення лексикографічних студій для вирішення історичних і культурологічних проблем;
- комплексне археологічне дослідження матеріальної і духовної культури давнього населення Прикарпаття і Волині.

В Інституті створено важливу в науковому плані інформаційну базу для проведення гуманітарних досліджень, яка включає бібліотеку (понад 36 тис. книжок наукової літератури і періодики) та архів (понад 4 тис. справ), каталоги до"Словника української мови XVI – першої половини XVII ст." (800 тис. одиниць), "Історичного словника української мови" (60 тис. одинииць), "Словника староукраїнської мови" (11 тис. одиниць), "Словника гуцульських говірок" (50 тис. одиниць), діалектологічну фонотеку (250 касет записів), записи до "Атласу української мови" (123 одиниці), картотеку лексики ХІ–ХІХ ст. Є. Тимченка, історико-бібліографічні картотеки І. Крип'якевича, М. Кордуби та Я. Ісаєвича, кінофотофонотека документів з новітньої історії України. Понад 3000 пам'яток матеріальної культури Прикарпаття і Волині від доби палеоліту до середньовіччя представлено в Археологічному музеї, фондові збірки якого нараховують більше 350 тис. артефактів.

Детальнішу інформацію можна прочитати у файлі формату - PDF