9-й науковий семінар відділу української літератури був незвичним. Традиційний простір конференційно-семінарської кімнати № 501 (з великим овальним столом для спільної бесіди) 17 листопада 2014 року був перетворений на аудиторію, де по один бік – диван для гостя і модератора, а по другий – стільці для слухачів.
Гостем семінару став літературознавець, україніст, професор Торонтського університету Максим Тарнавський. Пан Максим відомий як дослідник творчості Валер’яна Підмогильного, а нещодавно він видав англійською дослідження про Івана Нечуя-Левицького, запропонувавши своє прочитання творчості українського класика. Ця книга готується також в українському перекладі.
Максим Тарнавський походить зі знаної родини, його батько – Остап Тарнавський, поет, перекладач, літературознавець, автор спогадів «Літературний Львів. 1939-1944», мати – Марта Тарнавська, поетка, літературознавець, бібліограф.
Упродовж трьох осінніх місяців 2014 року Максим Тарнавський разом із дружиною Уляною Пасічник перебував в Україні, відвідуючи гуманітарні осередки у Львові, Києві та Харкові, передовсім з лекціями на основі своєї нової монографії. Професор радо відгукнувся також на наше запрошення.
Нетрадиційним для семінару став і формат зустрічі: замість звичної доповіді-лекції з дальшим обговоренням, це була вільна розмова про інтелектуальну біографію гостя. Так організований у співпраці з Центром гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка 9-й науковий семінар відділу української літератури продовжив серію зустрічей «Інтелектуальна біографія», що в останні роки відбувалися у семінарській кімнаті Центру, що на Саксаганського 1, – відкритих бесід з цікавими постатями, які працюють у тій чи тій гуманітарній галузі, про важливі для їхнього становлення місця, ідеї та людей (топос-тропос-антропос).
З досвіду організаторів, такий спосіб розповіді в діалозі не раз робить минуле промовистішим, надає йому живого суб’єктивного виміру і відкриває ширші проблеми гуманістики в перспективі особистої історії інтелектуала. Поряд із бесідою важливим елементом «Інтектуальної біографії» є графічна мапа місць, ідей та людей, що позначені на ній різними кольорами та сполучені між собою лініями зв’язків.
Відділ української літератури планує продовжувати такий формат зустрічей, запрошуючи до розмови відомих гуманітаріїв із різних сфер. Розмова з Максимом Тарнавським зібрала досить багато слухачів і пройшла у невимушеній атмосфері. Відштовхуючись від запитань чи реплік модератора Данила Ільницького (спершу) і публіки (відтак), Максим Тарнавський цікаво, проблемно, інколи іронічно, інколи гумористично розповідав про:
- свій вибір філології як професії і чому Максим Тарнавський - літературознавець;
- рівень україністики в часи його студентських років та дистанціювання від української тематики, спричинене суботніми школами і таборами для українських еміґрантів;
- український інститут у Гарварді, зокрема літню школу, де він запізнав професора Григорія Грабовича і усвідомив, що про українську літературу можна говорити так само професійно, як, наприклад, про літературу англійську, що стало поворотним моментом у виборі україністики як головного заняття;
- наставників і колег Омеляна Пріцака, Ігоря Шевченка і Данила Гусара Струка як ерудитів і великих знавців своєї справи;
- про родину: спілкування Остапа і Марти Тарнавських як подружжя літераторів, стосунки Максима Тарнавського з батьками, вплив домашньої атмосфери на нього як на молодого літературознавця;
- про «приватність» батька, який більшу частину свого часу проводив у кабінеті, працюючи над дослідженнями і творами;
- про спогади Остапа Тарнавського «Літературний Львів. 1939-1944», представлення у цій книзі різних національних культур (української, польської, єврейської), про те, що такий рідкісний у спогадах еміґрантів фокус – результат світогляду, набутого на років 30 пізніше від описаних подій, і перспективу кінця ХХ ст., коли думаємо про українське питання в інших контекстах;
- про те, що у діаспорі майже ніхто не досліджує міжвоєнний Львів у літературі, бо це надто «близька тема», у тому числі й для Максима Тарнавського;
- про Торонтський університет і українську мову в Канаді;
- про Канаду і Сполучені Штати Америки у порівнянні;
- про сучасну Україну і сучасних українців;
- про Івана Нечуя-Левицького та свіжу літературознавчу розвідку про нього;
- про те, що Нечуй-Левицькй був сильний як митець, як письменник, але не як інтелектуал чи публіцист;
- про модернізм і народництво;
- про наукові плани на майбутнє, зокрема намір написати дослідження про Івана Франка в контексті проблеми будови довгої прози, яка раніше цікавила пана Максима щодо Підмогильного і щодо Нечуя-Левицького.