Оксана Шпить про займенники у пам’ятках української мови XVI-XVII століть

2016-05-23
16 травня 2016 року відбувся черговий науковий семінар Ради молодих вчених Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Із доповіддю на тему «Займенники у пам’ятках української мови XVI–XVII століть: гонорифічні та шанобливо-ввічливі вирази» виступила молодша наукова співробітниця відділу української мови Оксана Шпить.

У вступній частині доповідачка подала коротку історію вивчення займенників української мови, погляди на статус займенника як частини мови, назвала найважливіші праці. Прелеґентка порушила також проблему історії формування термінологічної бази на позначення займенників.

Найбільшу увагу доповідачки було зосереджено на гонорифічних та шанобливо ввічливих виразах, які побутували в українській мові XVI-XVII століть. Вказано на різницю в термінології: гонорифічними є займенник 1-ї особи множини ми – величальне або авторське, займенник 2-ї особи множини – ввічливе Ви, займенник 3-ї особи множини – вони як опозиція до займенника 3-ї особи однини він, вона і залежні від них дієслівні форми, а шанобливо-ввічливими є лексикалізовані словосполуки з присвійними займенниками – мій пане, твоя милість, вірність твоя, твоє царське величество, твоє преподобіє, вашє благовѣрыє, його милість, її милість, їх милостей князів, їх милости міщани тощо. Як ілюстрації до аналізованих виразів було зачитано речення з картотеки «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.».

Оксана Шпить наголосила, що найчастіше у писемних пам’ятках фіксовано гонорифічний займенник ми, спорадично – Ви і не знайдено жодної шанобливої форми вони. Доповідачка дослідила, що шанобливо-ввічливі вирази в українській мові XVI–XVII століть є своєрідними мовними штампами у ділових документах і найчастіше вони вжиті до осіб духовного сану або царя, короля, князя тощо. Цікавим, на думку прелеґентки, є те що схожі ввічливі звертання до духовних осіб залежно від їх сану існують у сучасній етикетній мовній культурі.

Підсумовуючи, Оксана Шпить ствердила, що таке фрагментарне та вибіркове представлення українських текстів XVI–XVII століть доводить, якою багатою, розгалуженою була система слів-звертань, шанобливо-ввічливих формул та штампів. Сьогодні значна частина цього затрачена або забута. Якщо ж і залишилася, то або в церковній сфері, або в повсякденному вжитку – як ознака інакшості, відмінності, часто територіальної, зокрема щодо галицького культурного етикету (на відміну від культурного етикету, наприклад, Центральної України). З іншого боку, уважного вивчення потребують самі займенники – важливий граматичний клас слів української мови.


Під час обговорення було поставлено чимало питань. Юрій Осінчук запитав, чи доповідачка ознайомлена з матеріалами О. Миронюк про формули звертань. Оксана Шпить відповіла, що термін «займенник як граматичний гонорифічний засіб» запозичила зі статті О. Миронюк «Історія граматичних засобів вираження ввічливості в українській мові».

Наталя Хобзей, завідувачка відділу української мови, запитала, чи можна за матеріалами пам’яток XVI–XVII століть визначити ієрархію у звертаннях до осіб духовного сану. Доповідачка відповіла, що це зробити можливо, якщо залучити ширший контекст пам’яток, оскільки не часто можна натрапити у діловому документі на вказівку біля шанобливого звертання на сан особи, до якої звертаються.

Наталя Хобзей також запитала, чи термін «займенник» почав вживатися лише з середини XІХ століття. Оксана Шпить відповіла, що так, а до того часу в українських граматиках існував церковнослов’янський термін містоименіє.

Наталя Хобзей запитала, чи на Східній Україні не міг існувати термін «займенник» раніше, ніж 1907 року. Доповідачка відповіла, що раніше, ніж у 1862–1863 роках на Західній Україні (видання «Упражненій граматичнихъ» у Відні) на Східній Україні цей термін не існував. 1907 року у Києві була видана «Українська граматика» Євгена Тимченка, де термін «займенник» набув сучасного звучання та графічного оформлення.

Віктор Мартинюк запитав, чи в українській мові XVI–XVII століть існувала форма присвійного займенника їхній, окрім почутої у доповіді форми їх. Оксана Шпить відповіла, що окремо досліджувала цю проблему і шукала у картотеці «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.», але жодної не виявила. Отже, можна стверджувати, що форми присвійного займенника їхній ще не існувало у XVI–XVII столітті, а з’явилася вона пізніше.

Віктор Мартинюк також запитав, чи така ввічлива множина була типовою для греки, латини й тогочасних європейських мовах. Доповідачка відповіла, що окремо не досліджувала це питання в інших європейських мовах. Проте, оскільки у сучасних європейських мовах є ввічливі звертання в множині, то, ймовірно, у XVI–XVII столітті такі звертання теж існували.

Данило Ільницький запитав, чи колись звертання були регламентовані. І водночас зауважив, що ми зараз, після того, як пережили епоху соціалізму, вже можемо звертатися до будь-кого, як хочемо, без якихось заборон. Доповідачка відповіла, що справді звертання у XVI–XVII столітті до духовних чи соціально вищих осіб були регламентовані, що нам доводять писемні пам’ятки того часу.

Ганна Дидик-Меуш, старша наукова співробітниця відділу української мови і науковий керівник доповідачки, додала, що цю проблему згодом можна глибше дослідити. Вона зауважила, що пам’ятки української мови XVI–XVII століть фіксують шанобливі звертання чоловіка до своєї дружини. Було таке, що дружина була власницею-дідичкою, а чоловік позичав у неї кошти. Отже, у той час було багато різних шанобливо-ввічливих звертань. Цікавим є ще той факт, що поруч з возвеличенням осіб духовних чи соціально вищих, у пам’ятках зафіксоване етикетне самоприниження (1648 рік – канцелярія гетьмана Б. Хмельницького). Таке етикетне явище було поширеним і в Європі при листуванні між володарями, особливо тими, що були чимось залежними одне від одного.

Підсумовуючи свій відгук про доповідь Оксани Шпить, Ганна Дидик-Меуш зауважила, що займенник насправді нелегко досліджувати, оскільки у названих шанобливо-ввічливих виразах він часто десемантизується. Проте він є часто вживаним у писемних пам’ятках XVI–XVII століть. До прикладу, А. Залізняк звертає увагу, що займенник онъ в Євангеліях часто заміняв назву Ісус Христос: не Ісус пішов, а онъ пішов тощо. Отже, дослідження займенників в українській мові XVI–XVII століть є дуже перспективним.

Насамкінець модератор семінару Данило Ільницький подякував усім за участь в обговоренні.


Читайте також:

2024-03-28
Вітаємо нашу колегу Ганну Дидик-Меуш, доктора філологічних наук, старшого наукового співробітника відділу української мови, з високою урядовою відзнакою. Зичимо реалізації подальших цікавих і важливих проєктів у гуманітаристиці загалом і в українському мовознавстві зокрема.

2024-03-27

Запрошуємо Вас на черговий науковий семінар Ради молодих вчених Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, організований спільно з Підземеллям Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, Радою молодих вчених Відділення історії, філософії та права НАН України та ініціативою «Публічний лекторій: простими словами про складне минуле».


2024-03-25

14–17 березня 2024 р. старша наукова співробітниця відділу нової історії України, к.і.н. Наталія Мисак взяла участь у VI полоністичному конгресі у м. Дрездені (Німеччина). Понад 270 науковців з Німеччини, Австрії, Польщі, Фінляндії, США, Великобританії тощо репрезентували свої дослідження в галузі полоністики. Наталія Мисак взяла участь у панелі, присвяченій участі жінок у військових та парамілітарних формуваннях у Центрально-Східній та Північній Європі у 1910–1939 рр., виступивши із доповіддю «Перша світова війна і повоєнний час як арена боротьби українських жінок за гендерну рівність».


Оголошення:

Видання:

Ad fontes. Джерела діалектологічних студій. (Серія Діалектологічні студії, т. 1(14))