17 травня 2016 року відбувся 21-ий науковий семінар відділу української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Доповідь на тему «Літературний силует стрілецького покоління у часописі “Стрілець”» виголосила Ірина Яремчук, літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка Львівського національного університету ім. І. Франка.
Доповідь була спробою окреслити специфіку літературної присутності стрілецького покоління у військовій газеті УГА «Стрілець» (січень–червень 1919).
Коли говорять про стрілецьку пресу, насамперед мають на увазі гумористично-сатиричний її сегмент, представлений власне літературними часописами «Самохотник», «Самопал», «Усусус», «Бомба», «Тифусна одноднівка» тощо, а також єдиний у своєму роді журнал-твір «Новініяда» Р. Купчинського, із якого ця преса розпочалася. Однак є низка часописів, також утворених в пресових структурах військової формації, які щодо літературної присутності у них стрілецького покоління у полі зору дослідників ще не були, хоча про них принагідно згадують.
Один із них – «Стрілець», щотижневий часопис «для українського війська» (як зазначено у підзаголовку видання), що виходив з 1 січня 1919 року у різних містах і містечках України: спочатку у Тернополі, а потім, у зв’язку зі змінами дислокації Української Галицької Армії, – у Станиславові, Стрию, Борщеві, а з 15 червня 1919 року до 16 листопада 1919 року – у Кам’янці-Подільському під назвою «Український стрілець» (редактор Г. Микитей). «Стрілець» мав досить великий тираж – 16000 примірників щотижня.
Прелеґентка з’ясувала, що програма часопису як центрального органу ЗУНР була військо-політичною і не передбачала літературно-мистецького структурування. Тому можна говорити лише про певні штрихи літературної стрілецької присутності у фронтовій газеті УГА. Імена стрілецьких авторів (П. Шекерика, М. Федюшки, Р. Купчинського, В. Ґадзінського) актуалізуються тут насамперед у новинарських дописах окремими біографічними деталями. М. Ірчан, Ю. Шкрумеляк, В. Ґадзінський як автори репрезентовані у виданні спорадично.
Тематично та ідейно художні публікації часопису перебувають в контексті тогочасних історичних подій, зокрема перипетій українсько-польської війни, у якій сили УГА беруть участь: об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки Актом Злуки 22 січня 1919 р., боротьба з російською інтервенцією в Україну, а також тогочасних суспільних настроїв: осмислення національної історії «тут і тепер», зокрема тема національної соборності усіх українських частин, визвольного стоїцизму, збереження українського простору в символізованих геополітичних топосах Києва, Львова, Холма, Перемишля, Дрогобича, пам’ятання про живих і мертвих героїв.
Унікально проявив себе у часописі молодомузівець Василь Пачовський. Він – перший редактор «Стрільця», який своїми дописами не лише формував його ідейно-тематичний вектор відповідно до державницьких засад стрілецтва УГА, але й проголосив власну належність до січово-стрілецької військової когорти, рівно ж і всіх, хто екзистенційно чується в рядах січово-стрілецької армії ЗУНР. Належність митця до стрілецького покоління може мати внутрішню екзистенційно-світоглядну мотивацію, а вже згодом і певні літературно-біографічні сліди. Тож поняття «стрілецьке покоління» отримує додаткове значення.
Поява у «Стрільці» творів виразно «не стрілецьких» авторів – Івана Косинина, Олександра Олеся, Михайла Обідного спонукує до літературознавчого перегляду їхніх сильвет з точки зору дотичності до фронтової преси та українського визвольного змагу 1914–1921 років.
У перспективі – дослідження інших армійських стрілецьких видань та творчого доробку їхньої стрілецької автури.