У доповіді вчений звернув увагу на те, що до кінця Першої світової війни антисемітизм став морально-політичним маркером суспільної свідомості, а також поведінкою багатьох правих політиків, оскільки антиєврейський дискурс активно насаджувався в багатьох постімперських державах Східної та Центральної Європи.
А.Боляновський наголосив, що водночас новостворені тоді українські держави (як Українська Народна Республіка (УНР), так і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)) намагалися проводити позитивну політику щодо євреїв і пропонували нову антиімперську альтернативу жорстокій спадщині імперської та постімперської, великодержавної шовіністичної політики.
Після того як керівництво УНР і ЗУНР перестало контролювати територію та ефективно впливати на міжнаціональні відносини в межах своєї держави, відносини між українцями та євреями загострилися, деформувалися під впливом умов і політики інших держав, у яких ці існувало два народи.
У презентації було згадано про ключові фігури та основні аспекти українсько-єврейських відносин, а також особливий акцент зроблено на втручанні «транснаціональних гравців» у ці відносини у глобальному геополітичний контекст.
Значну увагу було приділено з’ясуванню позитивного досвіду стосунків та висвітленню історії спроб налагодження механізмів взаємодії українських та єврейських політичних, громадських та інших організацій і соціальних груп у Західній Україні.
Також проаналізовано вплив на українсько-єврейські відносини політики більшовицької Росії як держави з латентним антисемітизмом.