Проте у цьому виданні вміщено не тільки поезію (понад 50 творів), а й спогади про три мої поїздки на Донеччину (дві останні – в Бахмут, Костянтинівку, Покровськ; це травень і листопад 2016 р.), опісля три незабутні мандрівки до Чернігова, Херсона й Житомира під орудою світлої пам’яті Люби Хомчак, яка створила й провадила так званий «Книжковий дворик на колесах».
В книжці є розповідь про моє з товаришами патрулювання Залізничного району Львова в перші чотири місяці повномаштабної аґресії московитів, а також цикл «Сильветки без балаклави» – про воїнів, головно науковців, які воюють, як-от молодий доктор історичних наук і поет Роман Тарнавський, кандидати наук Петро Біляковський, Богдан Пастух, Володимир Конопка, вчителька Лідія Ільків, а з тих, що на початках патрулювали зі мною, – Богдан Мартиник та Андрій Дунас.
Окремі сильветки увічнюють воїнів, які загинули: історики Сергій Зайцев і Микола Майорчак, археолог Андрій Филипчук, підприємець Остап Іськів, рідні брати отців-василіян – Володимир Гурняк і Сергій Якимчук, чотири випускники Бучацького василіянського ліцею святого Йосафата: Назар Грабар, Микола Мялковський, Іван Вика, Назарій Сержанюк.
Називаю ці імена, аби ще раз нагадати про них, ще раз вклонитися їхній пам’яті – і насамперед пам’яті Героя України Тараса Матвіїва з Жидачева, випускника факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, який, рятуючи бійців свого взводу, загинув у липні 2020-го, тобто раніше від згаданих тут побратимів.
8 січня цього року, в Інституті народознавства НАН України, відбулася презентація «Поезія в однострої», на яку прибули і батьки Тараса Матвіїва; і Всеволод Іськів; і пані Катерина – мама Романа Тарнавського та його друг, командир роти П. Біляковський, який лікувався в госпіталі після важкого поранення; і доброволець ЗСУ Б. Мартиник, який, після семи контузій, служить тепер на Львівщині (як і етнолог, капітан В. Конопка).
До сліз зворушували і виступ Валентини Матвіїв, вчительки й талановитої поетеси; і присутність на презентації трьох молодих жінок, які втратили чоловіків, – Галини Филипчук, Василини Зайцевої, яка прибула на презентацію з донечкою Дарусею, і зовсім юної Вікторії: її чоловік, Роман Шпитко, командував ротою, в якій передніше служив Тарас Матвіїв. Роман приїжджав на похорон Тараса, а 12 березня 2022-го і сам загинув.
Презентація, – а вона була велелюдною, з душпастирським благословенням і співом колядок, – засвідчила нашу віру в перемогу, в Україну, як вірили в неї і воїни УПА (див. Додаток «Поезія в повстанських строях»), хоч для них її державна самостійність була ще за обрієм, а для нас стала явою. А тому Перемога над рашею неминуча.
Про неї говорять і мої вірші, деякі з них пропоную читачам:
РАЗОМ
До зброї стали всі герої,
щоб світло поховало млу…
Поезія теж в однострої –
вона на фронті і в тилу.
Її земна й небесна мова
веде у сповідальний храм.
Вона втирає сльози вдовам
і не прощає ворогам.
Вона гуртує і гартує.
Вона за край наш у бою.
І рани воїнам бинтує.
І їхні подвиги нотує…
І я із нею у строю.
ВІД СИНА МАЛОГО –
НА ФРОНТ
Шлю батькові вістку на фронт,
Що з мамою ми у підвалі,
Що бомби свистять із висот
І вирви у нашім кварталі.
Я глухну від грому війни.
Мій песик тремтить на колінах.
Та чуєм відбій… Пів стіни
Лежить перед нами в руїнах.
І бабця зітхає: “Ой-ой!”
І хреститься кожну хвилину.
А мама – що тато герой –
Нагадує нам без упину.
Екран, голоси… Край доріг
Ворожий брухт вщент догоряє.
А песик мій ліг на поріг
І батька-героя чекає.
Дивлюсь на людей бойових
У формі, і кожен при зброї.
І батька впізнати між них
Не можу, бо всі тут – герої.
8 березня 2022
ТОСТ
Гвардійцям Олені та Олександрові,
які 8 березня 2022 року повінчались на блокпості (Вінничина);
це також присвята іншим бойовим парам
От-от прилетять солов’ї.
Край встелить зелений покров.
І враз серед смертних боїв
Заквітла весняна любов.
Кохання – від Бога талан.
Це вірних сердець таїна.
І шлюб їм дає капелан,
Бо воїни – він і вона.
У квітах суворий блокпост,
В привітах бійці, командир…
Прийміть і цей вірш як мій тост
За Вас, перемогу і мир.
З нас кожний сестра Вам і брат.
Ви там у строю, а ми тут.
І грім переможних гармат –
Це Вам як весільний салют.
3 березня 2022
З майбутнього спогаду:
ПОЛОГИ
Народжена я в укритті,
Ховались там після тривоги.
В півтемній сухій тісноті
У мами настали пологи.
І кинулись жони на скрик,
Позвала усіх гостра скруха.
Хтось воду приніс, хтось – рушник,
І навіть знайшлась повитуха.
Засяяло враз укриття.
Усе породіллі скорилось.
Усі рятували життя:
Дитя в час війни появилось.
Любов об’єднала людей,
Вгорі ж шаленіла навала.
І мати в сльозах до грудей
Дівчатко своє пригортала.
Ангели над ними святі
Ширяли, і кожен молився.
…Так само колись в укритті
Спаситель Ісус народився.
11 березня 2022
РІДНЯ
Ми як ніколи однозгідні.
Ми, як брати і сестри, рідні.
Все рідне: море, степ, тополі,
Вершини гір на видноколі,
І трелі птиць, що будять ранки,
І дивовижні вишиванки.
Все рідне: дім, сім’я, герої,
І ті, що впали у двобої, –
І перед ними на коліна
Стає вся наша Україна.
Все рідне: пам'ять про минуле,
Душевність, певність, серце чуле,
Любов – і віра в перемогу,
Що нам осяює дорогу…
І навіть світ, що шани гідний,
Іде до нас, щоб стати рідним.
22-24 березня 2022
ТИША
Так хочеться у довколишші
Дзвінкої тиші, тихих снів.
Так хочеться тих благ колишніх,
Коли ще простір не гримів.
Так хочеться небес погідних,
А не сирен, нічних заграв.
Так хочеться обняти рідних,
Іти босоніж серед трав.
Так хочеться, аби неложна
Душа зверталася: “Повір!
Безцінне все: людина кожна,
Комашка, пташка, сяйво зір”.
Так хочеться, коли се пишу,
Не бути осторонь, бо я
Повірив: Схід, свій шлях і тишу
Ми відвоюєм у боях.
15 квітня, 9 травня 2022
УСЛІД ЗА СОСЮРОЮ
Травень 1944 року. «Україна в огні», як писав у кіноповісті Олександр Довженко; вона спливала кров’ю. І Володимир Сосюра у вірші «Любіть Україну» закликав:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!..
І ще дев’ять полум’яних строф, за які поета мало не заарештували, вважаючи його «українським буржуазним націоналістом». Вірш заборонили. Я ж, можна сказати, продовжив Сосюрин заповіт. І 19 грудня 2014 року я написав цього вірша – «Услід за Сосюрою»:
Любіть Україну! – Сосюра писав.
Любіть, як Тарас наш і Леся.
Це море, і гори, і степ… Це краса.
Це спів, що несе в піднебесся.
Любіть Україну, щоб знав супостат:
Це вияв Господнього дару.
Любіть, як несхитні повстанці з Карпат
І хлопці з Холодного Яру.
Любіть Україну, коли на щоці
Сльоза за полеглих дочасу.
Любіть Україну, як люблять бійці,
Що стали на захист Донбасу.
Любіть Україну! Плечем до плеча
Єднаймось у спільній родині.
Любіть Україну, як любить дівча,
Що носить стрічки жовто-сині.
І серце говорить моє самохіть,
Кермуючись вищим наказом:
Любіть Україну. І Бога любіть –
І вічні ми будемо разом.