На науковому семінарі «Історичні музеї як простір національної консолідації: досвід Польщі та України (кінець ХІХ – перша третина ХХ століття)», який відбувся 1 квітня 2026 р. у Львівському музеї історії релігії, результатами своїх досліджень поділився доцент кафедри міжнародної інформації НУ «Львівська політехніка», старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, співробітник Львівського історичного музею, кандидат історичних наук Любомир Хахула.
Організатором і модератором наукового заходу виступила завідувачка відділу нової історії України Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, в.о. зав. відділом Інституту релігієзнавства – філії Львівського музею історії релігії, доктор історичних наук Ірина Орлевич.
Захід відбувся за сприяння Національного фонду досліджень України у рамках проєкту "Історична пам'ять українців в умовах війни: від конфронтації до консолідації" (2023.03/0207).
Під час виступу доповідач охарактеризував сучасні методологічні підходи щодо інтерпретації виставкової діяльності історичних музеїв ХІХ – першої Зокрема зазначив, що тогочасні музеї передусім виражали ідеї зміцнення національної держави, формування національної ідентичності, а також концепції громадянина як свідомого учасника суспільно-політичного життя.
Особливу увагу було присвячено розвитку музейництва (т. зв. «музейному буму») в галицьких містах – Львові, Тернополі, Коломиї, Станиславові, Перемишлі, Сяноку, Самборі, Яворові, Стрию, Сокалі, Теребовлі. Ці музейні ініціативи мали як приватний так і муніципальний, громадський, конфесійний характер. Любомир Хахула також зазначив, що практичний досвід наукової й виставкової діяльності дозволив українським й польським фахівцям сформувати авторські класифікації та методичні рекомендації щодо фондової, експозиційної, реставраційної діяльності. Типологію тогочасних музеїв розробляли український музеолог Іларіон Свєнціцький й польський історик мистецтва Мечислав Третер.
У ІІ Речі Посполитій музейна діяльність отримала організаційну підтримку та національне представництво - польське, українське, єврейське, вірменське. Тоді ж українсько-польська співпраця в галузі музейництва відбувалася в межах діяльності Об’єднання музеїв Польщі. Участь українських музейників Ярослава Пастернака, Іларіона Свєнціцького в з’їздах Об’єднання супроводжувалася взаємним прагненням, щоб співпраця українських і польських музейників завжди приносила чесні результати для поглиблення музейної праці і розширення її осередків і майстерень на засадах тогочасної музеології.
Виступ Любомира Хахули викликав жваве обговорення наукової проблеми в якому взяли участь Олег Павлишин, Микола Литвин, Ірина Орлевич, Павло Артимишин, Наталя Булик, Ганна Дидик-Меуш. Дискутанти наголосили на необхідності комплексного підходу до вивчення музейної діяльності у поєднанні із аналізом суспільно-політичних та культурних процесів.
