21–23 травня 2026 р. у Києві відбулася міжнародна наукова конференція «Симон Петлюра і боротьба за українську державність: історія, пам'ять, сьогодення», організатором якої стали Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Державна архівна служба України, Національний музей історії України. Науковців привітав генерал Кирило Буданов.
Учасники з України, Польщі та Канади на семи тематичних засіданнях узагальнили життєвий шлях та державно-політичну діяльність Симона Петлюри, його внесок в Українську революцію 1917–1921 рр., та вплив на українсько-польські міждержавні відносини. Особливу увагу приділено вкладу С. Петлюри у протистояння з російсько-більшовицькою пропагандою. Проаналізовано інструменталізацію антипетлюрівського дискурсу з дискредитації української державності від убивства С. Петлюри до новітньої російсько-української агресії.
У доповіді на пленарному засіданні завідувача відділу «Центр дослідження українсько-польських відносин» Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, доктора історичних наук Миколи Литвина актуалізовано геополітичні та внутрішньополітичні виклики, на які доводилося реагувати провідникам Української революції. Зокрема, він ствердив, що Перша світова війна та революції у Німеччині, Австрії, Угорщині, Росії, Україні спричинили падіння імперій/монархій – Німецької, Австро-Угорської, Російської, Османської й кардинальну зміну державно-політичного ландшафту і кордонів у Східній і Центральній Європі: відновлення або творення нових держав – Польщі, Чехословаччини, Литви, Латвії, Фінляндії, а також самостійної Української Народної Республіки. За збройної та політичної підтримки більшовицької Росії інспіровано проголошення Української соціалістичної радянської республіки, а згодом інших маріонеткових формувань – Донецько-Криворізької, Таврійської, Одеської, Галицької, Кубано-Чорноморської республік. Після утворення СРСР 1922 р., до складу якого ввійшла підрадянська Україна, всі її зовнішньополітичні та торговельно-економічні зв’язки перейшли до компетенції московського керівництва.
Натомість дипломатія країн Антанти, підкреслив доповідач, на конференціях у Парижі, Ризі, Генуї, Каннах, Лозанні (1919−1923) розглядала повоєнне формування нового державно-політичного устрою Центральної і Східної Європи виключно крізь призму Європи польського, чеського, угорського, румунського і російського питань (спершу толерувалися білогвардійські лідери, а згодом дипломати більшовицької Росії). Навіть на охопленій голодом 1921 р. Україну великі держави дивилися насамперед як на ресурс збіжжя і корисних копалин. Країни Антанти розглядали можливість надання Армії УНР військово-технічної допомоги, але насамперед для протистояння мілітарним амбіціям Німеччини і більшовицької Росії. Зрештою, Франція теж намагалася посилити вплив не лише на причорноморські землі – Крим і Бессарабію, а на всю Наддніпрянщину. Особливе зацікавлення в Парижу та Вашингтону викликала якісна прикарпатська нафта. Зовнішня політика країн Антанти спонукала Берлін і Москву поновити взаємний діалог для встановлення економічного союзу. Переговори і домовленості між Німеччиною і більшовицькою Росією на Генуезькій конференції 1922 р. спричинила анулювання фінансових та інших взаємних претензій, зміцнили дипломатичні позиції більшовицької Росії, її плани щодо анексії українських земель.
М. Литвин поінформував колег про невідому особисту документацію С. Петлюри у Центральному військовому архіві Польщі, закликав активізувати працю щодо встановлення пам’ятників Головному отаману Армії УНР не лише у Полтаві, а й Києві; прискорити укладання «Енциклопедії історії Української революції». За матеріалами міжнародної конференції ухвалено резолюцію міжнародної конференції. М. Литвин подарував Олександру Алфьорову колективну працю Інституту «Політика пам’яті в Україні: історичні наративи, стратегії впровадження в умовах війни та післявоєнного періоду: монографія» (відп. ред. Ігор Соляр. Львів, 2025. 528 с.). Деякі доповідачі, зокрема наш львівський колега, кандидат історичних наук Олег Павлишин, розповів про взаємини С. Петлюри та Є. Петрушевича у підвалі-сховищі університету. За матеріалами конференції вийде науковий збірник.
