5 березня 2015 року відбулось 13-те засідання наукового семінару відділу української літератури. Доповідь на тему «Львів Чубая: між сходом і заходом» виголосила Оксана Загороднюк, аспірантка кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка.
Доповідь складалась із двох змістових частин – місто в Чубая (тобто простір у поезії) і Чубай у місті (поет у просторі).
У першій частині йшлося про три основні форми присутності простору у поезії Григорія Чубая – замкнутий простір власної кімнати, повний символізму простір природи та простір міста.
Кімната, домівка, оселя найчастіше є місцем повноти поетичного проживання поета. Замкнутий простір кімнати, розширений до безмежності символічним дзеркалом або вікном, набуває значення душі поета. Саме в ній, таємній і прихованій від світу, за зачиненими дверима свідомості відбувається чудо поетичного перетворення.
Проте приходить момент, коли цей простір виявляється тісним і задушливим, коли «надходить найтемніша/найтісніша на світі ніч», яка заступає собою правдиву реальність світу за вікном.
Простір природи – особливо сприятливий для творення символічних образів і приязний до ліричного героя поезій Чубая. Цей простір теж ніколи не залишається статичним і повний постійних перетворень. Кожна річ зі сфери природи – трава, дерево, птах чи світло (передусім улюблене Чубаєве світло місяця) – має завжди більше ніж одну сутність, перебуває в процесі метаморфози.
Простір міста натомість частіше має негативні конотації. Місто – це те, що заступає правдиву реальність, заглушує таємниці, які хотіла б нам розповісти природа.
Місто не стає простором синойкізму (термін, який пригадав із давньогрецької теоретик урбанізму Едвард Соджа в есеї «Як писати про місто з погляду простору» і який доповідачка розуміє як об’єднання для спільного незалежного, ефективного і творчого проживання). «Ми» (або, як часто подибуємо в поезії Чубая – «вони») – це не спільнота творчих особистостей, а скоріше – однолика маса, яка особистості протиставляється.
Правдиве проживання – про яке читаємо у Гайдеґґера в есе «Будувати, проживати, мислити» – може бути представлене як «чотирикутник»: мати опорою Землю, але мешкати під Небом, належати до спільноти смертних, але стояти перед лицем «божественних сутностей». У Чубая його, власне, реалізує не спільнота, а самотня особистість, яка перебуває поза часом та простором, точніше – в абсолютному часопросторі. Прикладом такого проживання є пророк із поезії «Плач Єремії».
Друга частина доповіді розгорталась в основному навколо спогадів сучасників та друзів Григорія Чубая, які відзначали, з одного боку – обізнаність поета зі світом західної культури, зацікавленість її досягненнями та тенденціями, з іншого – східні образи в поетиці та споглядальне, «візантійське» мислення, любов до китайських майстрів слова.
Таким чином, власне – українське, львівське – творилось на перетині цих двох силових полів. Своє було водночас і східним, і західним, а водночас – вільним від наслідування чи копіювання якихось зразків і традицій.
Інший аспект, у якому розглядалось буття Чубая у Львові – це перетворення образу міста в уяві поета і його оточення. Можна припустити, що Чубая у Львові найбільше приваблювали не популярні сьогодні туристичні маршрути, а межі, на якій зустрічається людське житло та природа. Саме прогулянки Погулянкою та Майорівкою часто згадують друзі Григорія Чубая.
Як приклад були наведені два уривки – із «Весняних ігор в осінніх садах» Юрія Винничука та «Вечірнього меду» Костянтина Москальця, де Погулянка виступає особливим, майже сакральним простором.
Дискусію розпочав Данило Ільницький, запитавши, чи працювала доповідачка з рукописами, щоб з’ясувати походження текстуальних розбіжностей у різних виданнях (наприклад епітета в рядку «найтемніша/найтісніша на світі» з поезії «Так спроквола надходить») чи у книжковому та співаному, у виконанні Тараса Чубая, варіанті рядка з поеми «Відшукування причетного» ‐ «підкреслено/нарочито існуючі».
Оксана відповіла, що текстуальні розбіжності помітила недавно і тепер їй самій цікаво знайти відповідь на озвучене запитання. Тарас Лучук додав, що текстологічні питання не надто вписуються в обрану методологію дослідження, яке оперує корпусом опублікованих текстів як доконаним фактом.
Лариса Козак запитала про те, чим був Захід для Чубая? Зі слів Оксани, Захід ‐це орієнтація на Еліота, на Паунда, на Чеслава Нємена, на польських поетів. Це музика – від Баха, і до джазу. Якщо Схід присутній на символічному рівні – в образах пустелі, пророків, на рівні тематики, то Захід ‐ на рівні інтелектуальному, також – на рівні структури, на рівні форми вільного вірша.
Наталія Колтакова запитала, чи доречним є використовувати тексти Гайдеґґера для тлумачення замкненості простору в Чубая. Адже Гайдеґґер багато пише саме про відкритість буття і про безмежність. А також, чи окрім східнохристиянської традиції, не актуалізується ще й китайська поетика – якщо навіть не на рівні побудови, то на рівні світогляду. З останнім зауваженням доповідачка цілком погодилась, щодо першого питання було наголошено, що саме замкнутий матеріальний простір давав можливість поетові пережити безмежність буття.
Наступним було міркування професора Миколи Ільницького про те, що символи й екзистенційні образи в Чубая, озвучені в доповіді, перегукуються з «колом» і «квадратом» у Стуса, про які пише Марко Павлишин. Сама людина, поет, розмикає обмеженість в’язничного квадрата у безмежність кола. Власне на роздумах про протиставлення недосконалості реального та небесного ідеалу, який постійно присутній у поетичному світосприйнятті, завершилась розмова.
Прослухати аудіозапис семінару:
00:00 – представлення доповідачки;
01:30 – вступ;
02:23 – «місто в Чубая»;
35:25 – «Чубай у місті»;
41:18 – питання Данила Ільницького про рукописи;
43:43 – питання Лариси Козак про Захід;
46:52 – питання Наталії Колтакової про Гайдеґґера і китайську поетику;
51:31 – заувага Миколи Ільницького щодо Стуса;
54:24 – прощання.