Вечір пам'яті Степана Трофимука

2013-11-27

7 листопада 2013 року у конференц-залі Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України відбувся вечір пам’яті літературознавця Степана Трофимука з нагоди 90-річчя від дня його народження.

Цей захід зініціювала родина вченого, зокрема, син Мирослав Трофимук – літературознавець, перекладач і письменник, доцент факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка, його дружина Олександра – літературознавець, лексикограф, доцент Львівського університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Ґжицького, та їхній син Мирослав – літературознавець і фотограф,  що закінчив аспірантуру в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича підтримав ініціативу родини Трофимуків, адже професійна діяльність ученого передусім була пов’язана з відділом української літератури Інституту. Відтак вечір став другим заходом після січневої конференції на честь Григорія Нудьги, яким наукова громада цьогоріч ушановувала пам’ять про видатних співробітників відділу літератури, а також нагодою емоційно, але й критично спогадати непросту історію цього літературознавчого осередку.

Участь у вечорі була відкритою – кожен міг виступити, брати участь у дискусії чи коментувати. Ця подія стала актуалізацією не лише приватних контекстів, а навіть і головних, базових відомостей про життя Степана Трофимука, специфіки зацікавлень літературознавця, атмосфери того часу, коли він жив і працював.

Степан Трофимук народився 5 листопада 1923 р. в с. Куснище Любомльського району на Волині. Закінчив філологічний факультет Львівського педагогічного інституту (1950), аспірантуру Інституту літератури АН України (1953). Захистив кандидатську дисертацію «Розвиток революційної літератури в Західній Україні» (1954). В Інституті суспільних наук працював з 1953 р.: спочатку на посаді молодшого, а відтак – старшого наукового співробітника відділу літератури. Основна проблематика його досліджень – це літературний процес 1920-1930-х рр. на західноукраїнських землях. Його наукова діяльність припала на період хрущовської «відлиги». С. Трофимук активно долучився до першої хвилі реабілітації репресованих письменників, опріч Я. Галана, О. Гаврилюка, С. Тудора, вивчав творчість А. Крушельницького, Мирослави Сопілки, В. Бобинського, а згодом – Б. І. Антонича, створив синтетичні праці про тогочасний літературний процес. Активно виступав як літературний критик, у полі його зору була переважно творчість львівських поетів Р. Братуня, Д. Павличка, М. Петренка, В. Лучука та ін. У роки брєжнєвської стагнації зазнав переслідувань за демократичні переконання і підтримку опозиційно налаштованих літераторів.

Автор праць «Розвиток революційної літератури в Західній Україні (1928-1939)» (Київ, 1957), «Творчість Степана Тудора» (Київ, 1963), «Олександр Гаврилюк» (Львів, 1968), «Революційна поезія Західної України» (Київ, 1970). Переклав з польської разом із дружиною Оксаною повість Я. Галана «Гори димлять».

Степан Трофимук помер 11 січня 1979 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

Вечір відбувся у камерній атмосфері і неформальному ключі. Відкрив його директор Інституту Микола Литвин. Він виголосив коротке вступне слово і зачитав вітального листа від письменника Романа Лубківського. Відтак усі охочі могли долучитися до розмови своїми довшими виступами чи коротшими репліками.

Найґрунтовнішим був виступ Любомира Сеника – літературознавця і письменника, професора ЛНУ ім. Івана Франка, чия інтелектуальна біографія теж тісно пов’язана з відділом української літератури. У його виступі знайшлося місце і для розповіді про особисте спілкування зі Степаном Трофимуком, і для аналізу його літературознавчого доробку, і для згадок про маловідомі деталі з біографії науковця – як-от задум написати прозовий твір і навіть часткове його втілення. Ішлось і про те, що тоді, коли наука була обмежена ідеологічно, працівники відділу літератури – і в цьому їхня особливість і заслуга – старалися висловлювати важливі речі поміж рядками, або ж під «правильною» обгорткою «проштовхувати» заборонені, забуті і цікаві імена. У випадку Степана Трофимука це, наприклад, стосується Богдана Ігоря Антонича. Стаття «Поет весняного похмілля», надрукована 1964 р. в журналі «Жовтень» (тепер «Дзвін»), була одним із перших досліджень творчості забутого українського поета. Попри своє «матеріалістичне» підґрунтя, вона ввела Антонича до рецептивного контексту, що мало відчутний вплив на дальший розвиток української літератури. Сам же Степан Трофимук зазнав тиску через звернення до «забороненої» постаті.

Іван Патер та Іван Паславський – провідні наукові співробітники Інституту українознавства – згадували про свої зустрічі зі Степаном Трофимуком у час, коли вони були молодими науковцями, а він – уже відомою фігурою в літературознавстві. Йшлося про зворушливі моменти в особистому спілкуванні, робочі моменти в Інституті, про бібліотеку на вулиці Винниченка (тоді Радянській), її професорський зал, розташування столів у ньому – де своє місце мав і Степан Трофимук. Іван Паславський назвав Степана Трофимука інтеліґентом старого галицького гарту (попри волинське походження), а також зразком для молодих – і в людському спілкуванні, і в балансуванні між офіційними та неофіційними дискурсами українського літературознавства.

Роман Осташ – мовознавець, у минулому науковий працівник Інституту українознавства, висловив міркування, що працівникам теперішнього відділу української літератури варто системно і ґрунтовно досліджувати праці попередників з тим, щоб дати їм належну оцінку й повернути в актуальний науковий контекст. До цього – вважає Роман Осташ – зобов’язує харизматичність більшості постатей колишнього відділу літератури, до яких належить і Степан Трофимук, а також їхня згуртованість в опрацюванні наукових проблем, послідовність у національно-патріотичних орієнтаціях.

Наступним узяв слово старший науковий співробітник відділу новітньої історії України Інституту Олександр Луцький – історик, який досліджує ідеологічний контекст розвитку науки у Львові, в тім числі в Інституті українознавства. За його словами, такі науковці, як Степан Трофимук, попри компроміси з режимом, усе-таки робили велику справу та сьогодні заслуговують на добру пам’ять і пошанування свого доробку.

Далі виступив відомий історик, колишній завідувач відділу нової історії України Феодосій Стеблій, який є довгожителем Інституту українознавства, адже пропрацював у ньому вже більше ніж пів століття і знає його історію, так би мовити, безпосередньо. У його словах, як і у виступі Л. Сеника, відчувалося величезне захоплення відділом літератури 1960-1970-х рр. як найсильнішим літературознавчим осередком у тогочасному Львові, а рівно ж відлунював сум з приводу ліквідації відділу у 1975 р., – цей топік є постійним у розмовах про відділ.

Мирослав Трофимук дав свої рефлексії щодо згаданих сторінок батькової біографії, опираючись на дитячі та юнацькі спогади, а також на факти, реконструйовані вже з документів і розмов з людьми, які добре знали Степана Трофимука. Йшлося, зокрема, про події часів Другої світової війни і ті обставини, завдяки яким майбутній учений зміг вижити, про недомовки у спілкуванні з дітьми, які в радянський час стали неодмінними. М. Трофимук говорив про присутність у своєму житті книжок, а також цікавих людей із батькового кола. Згадував він і про те, як його батько з колегами проводив час: активно, насичено і не поспішаючи, і в цьому помітний контраст до сьогоднішньої повсюдної нестачі часу. Свого батька Мирослав Трофимук відкрив – ідеться передусім про літературознавство – у зрілому віці, свідомо прочитавши його тексти. Відтоді для нього триває постійне ретроспективне переосмислення тієї постаті батька, яка збереглась у його власній пам’яті. 

Насамкінець виступила дочка Степана Трофимука – Лариса Сабан (Трофимук), яка говорила лаконічно, зокрема, про велику кількість книжок з бібліотека батька, які вона перечитувала в дитинстві та молодості і які тепер готова передати туди, де в них є потреба.

Протягом вечора можна було оглянути книжки Степана Трофимука і побачити проектовані на стіну фотографії з сімейного архіву. 

Виступи прелєґентів, як і інші матеріали, що стосуються постаті Степана Трофимука, будуть опубліковані у збірнику наукових праць відділу української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України «Парадигма».



Читайте також:

2020-09-14
24 вересня 2020 р. о 15.00 год. в  Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України відбудеться захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 03 - Гуманітарні науки за спеціальністю 032 - історія та археологія.

2020-09-11

Оголошуємо результати таємного голосування, яке було проведено в рамках загальних зборів Інституту 10 вересня 2020 року.

1) Членом атестаційної комісії більшістю голосів обрано  ЗАНЕВИЧ Ольгу Євгенівну, кандидата філологічних наук, старшого наукового співробітника відділу української мови (Заневич О.Є. – 33 голоси, Коропецький Р.Р. –  20 голосів).

2) Підтримано кандидатуру  члена Вченої ради Інституту ПАСТУХА Тараса Васильовича, доктора філологічних наук, завідувача відділу української літератури («за» - 50 голосів, «проти» - 3).

Вітаємо Ольгу Євгенівну і Тараса Васильовича!

Дякуємо всім за співпрацю!


2020-08-25
Відповідно з Примірним положенням про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних наукових посад державної наукової установи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2018 р. № 404, розпорядженням Президії НАН України № 553 від 04.10.2018 р та Положенням про порядок заміщення вакантних посад наукових працівників в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України від 25.10.2018 р. наказую:

Оголошення:

Видання:

Скарби українських говорів: тексти про борщ