Від реальної політики, соціальної солідарності до національної держави: суспільна місія митрополита Андрея Шептицького в першій половині ХХ століття
Проаналізовано особливості суспільно-політичної діяльності митрополита Греко-Католицької Церкви (ГКЦ) Андрея Шептицького, посла Галицького крайового сейму і депутата Віденського парламенту (1901–1914), члена Української Національної Ради Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), який мав вплив на керівників Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), а почасти – членів і симпатиків та Організації українських націоналістів (ОУН). Показано його роль у державно-церковних відносинах у добу конституційної монархії Габсбургів, під час національного державотворення в ході Української революції 1917–1923 рр., у період польського авторитаризму, у вирі нацистського і сталінського тоталітарних режимів. Доведено несумісність церковних і державних пріоритетів за відсутності національної держави і демократичної влади. Стверджено, що А. Шептицький вважав своїм морально-етичним / християнським обов’язком чинити прямий чи опосередкований опір недемократичній владі, підтримуючи легальні методи громадянської непокори, виключаючи засоби фізичного терору (вбивства представників влади, опозиційних / лояльних політиків). Наголошено: як церковний діяч і громадянин, А. Шептицький прагнув дотримуватися у суспільно-політичному житті засад християнської етики, соціальної солідарності, толеранції міжнаціональних і міжлюдських взаємин. Рекомендував політикам якнайшвидше досягати громадянської зрілості й мислити не в категоріях вузькопартійних чи вузько етнонаціональних, а вселюдських, християнських. Зазначено, що важливою ознакою соціальної етики А. Шептицького став критичний аналіз суспільної дійсності: державно-політичних трансформацій, партійно-політичного протиборства, економічної конкуренції, міжнаціональних протиріч, вишколу еліт і громадянського суспільства, гуманітарної допомоги злиденним та інвалідам. Зʼясовано, що у пастирських посланнях та інших публічних акціях А. Шептицький вимагав від громадсько-політичних і церковних діячів відкритості, гнучкості та динамізму, не боятися нових адаптувань, навіть зміни особистих переконань; критикував догматизм лівих сил (соціалістів і комуністів), які пропагували войовничий атеїзм, ліквідацію приватної власності, колективне ведення сільського господарства. Як християнський пастир, він критикував тактику індивідуального терору праворадикальних сил, а також антинародну політику тоталітарних режимів Німеччини й СРСР. Об’єктивною ознакою суспільного вдосконалення вважав підвищення рівня освіти всіх – політиків і священнослужителів, господарників, молоді.
Андрей Шептицький, суспільно-політичні процеси, держава, визвольний рух, громадянське суспільство, соціальна доктрина, освіта, наука.
Всеукраїнська наукова конференція «Історичні читання пам’яті професора Леонтія Войтовича»
Презентація монографії Василя Ільницького та Миколи Посівнича «Василь Регей (“Кіт”): «Історія народу пишеться долями людей»
14 травня 2024 р. в актовій залі Дрогобицького державного педагогічного університету (ДДПУ) ім. І. Франка відбулася презентація монографії д. і. н., професора Василя Ільницького та к. і. н., старшого наукового співробітника відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Миколи Посівнича «Василь Регей (“Кіт”): «Історія народу пишеться долями людей». Модерував подію д.і.н., професор Андрій Сова.