ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДУМКА ГАЛИЦЬКИХ РУСОФІЛІВ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ: НОВИЙ ПОГЛЯД ЧИ ВІРНІСТЬ ТРАДИЦІЇ?

Проаналізовано інтелектуальну діяльність одного із суспільно-політичних напрямків українців Галичини – русофілів у міжвоєнний період. Показано, що його особливістю є наявність досліджень у різних сферах – історії, філології, журналістики, літератури, фольклору. Доведено, що русофіли продовжували розвивати та захищати ідеологічні орієнтири своїх попередників з ХІХ ст., підкреслюючи спадкоємність традицій та вірність теорії єдності «русского народу». Свої історичні знання русофіли використовували для побудови ідеологічних доктрин русофільської партії. Організаційними структурами, в межах яких провадилася наукова праця русофілів у міжвоєнний період і надалі, залишалися створені ними в ХІХ ст. науково-освітні товариства (Львівський Ставропігійський інститут, Галицько-Руська Матиця, Товариство ім. М. Качковського, Народний дім), кожне з яких мало власне наукове періодичне видання, утримувало заклади для навчання молоді та друкарні. Основною темою досліджень була історія Галицької Русі від найдавніших часів до Галичини у складі ІІ Речі Посполитої, включаючи питання ідентифікації, мови, релігії, події Першої світової війни, особливо проблему «трагедії Талергофа» тощо. Відмінною рисою міжвоєнного русофільства стало усвідомлення потреби використання української мови у науково-літературних та публіцистичних творах з метою посилення впливів на народні маси. Однак, українську мову й надалі продовжували вважати лише діалектом «русской». Досліджено, що через політично-ідеологічну заангажованість русофілів, майже всі представники інтелектуальної сфери були одночасно політичними діячами, що не дозволяло їм повністю зосередитися на наукових студіях та досягти рівня своїх попередників – істориків ХІХ ст. Окрім того, русофільські ідеї у міжвоєнний період втратили свій вплив та підтримку серед українського народу і не могли конкурувати з українськими партіями національно-державницького спрямування

галицькі русофіли, «русский народ», «Галицька Русь», «трагедія Талергофа», В. Ваврик