Сповіщення Шашкевичівська комісія Інституту українознавства

2011-06-30

5 липня 2011 р. о 12:00 в Соборі св. Юра правитиметься заупокійна св. Літургія з нагоди перепоховання у Львові праху представників родини Тершаківців-Бережницьких.

Чин перепоховання буде здійснено на Личаківському кладовищі, поле 45 о 14:00.

д-р Михайло Тершаковець
професор Академічної гімназії у Львові, вчений-філолог, дійсний член НТШ, почесний член Інституту-Заповідника Маркіяна Шашкевича у Вінніпезі
(11.06.1883 – 6.02.1978)

Олена Васевич-Тершаковець
дружина
(25.06.1880 – 11.01.1964)

д-р Стефанія Тершаковець-Бережницька
лікар, громадський діяч, меценатка, дочка
(9.01.1917 – 17.10.2005)

д-р Юрій Бережницький
лікар, мистецтвознавець, меценат
(30.08.1917 – 3.02.2005)

МИХАЙЛО ТЕРШАКОВЕЦЬ – ДОСЛІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ В ГАЛИЧИНІ

З-поміж українських вчених, які заклали фундамент, були піонерами вітчизняного шашкевичезнавства, однією з найпомітніших, найавторитетніших і в той же час найменш досліджених і найменш відомих широкому загалу є постать Михайла Тершаковця. Увійшовши в науку під благотворним впливом видатних вчених І. Франка, К. Студинського, М. Грушевського, В. Гнатюка та ін., він сам сформувався як надзвичайно обдарований дослідник і створив низку ґрунтовних наукових праць, які не втратили своєї наукової вартості і до сьогодні.

Народився М. Тершаковець 11 червня 1883 р. в с. Кліцько близько Комарна у селянській сім’ї. Закінчив Львівську академічну гімназію (1902). Вищу освіту здобув у Львівському та Віденському університетах (1902–1907). У Львові студіював українську філологію у проф. К. Студинського і О. Колесси, історію – у проф. М. Грушевського, а крім того, слов’янознавство, класичну філологію, германістику, романістику і санскрит, у Відні – славістику у проф. В. Ягича. Одержавши диплом викладача української мови і старокласичної філології, працював викладачем (професором) Львівської академічної гімназії (1906–1939). У 1940–1941 рр. – доцент кафедри української літератури Львівського університету.

Наприкінці Другої світової війни (весна 1944) разом з родиною виїхав до Відня, де навчав латинської мови в українській гімназії для виселенців (1944–1945). Зі вступом радянських військ до Відня був викладачем української мови у Віденському університеті, готувався до здобуття наукового ступеня доктора філософії зі слов’янської філології, який здобув у 1948 році. Науковий керівник проф. Рудольф Яґодіч пропонував йому габілітуватися на доцента слов’янської філології. Однак др. М. Тершаковець виїхав до США (1949), поселився у Філадельфії, де прожив ще 29 років. Помер 6 лютого 1978 р. на 95 році життя.

Зі студентських років М. Тершаковець пов’язав свою долю з Науковим товариством ім. Шевченка. У різний час він був членом комісій НТШ: мовної, класичної філології, бібліотечної, шевченкознавства, секретарем видавничої комісії. У 1918–1919 рр. у час відсутності головного бібліотекаря провадив бібліотеку НТШ. В атмосфері НТШ він сформувався як визначний дослідник української літератури. На сторінках його видань опублікував більшість власних досліджень та чимало рецензій на нові праці із славістики.

Головним об’єктом наукових зацікавлень вченого стало літературне життя Галичини епохи національного відродження, насамперед творчість фундатора “Руської Трійці” Маркіяна Шашкевича.

З-під пера М. Тершаковця вийшло півтора десятка ґрунтовних праць, присвячених дослідженню цієї проблеми. Першими працями у цій ділянці були його розвідки “Маркіян Шашкевич про свою “Читанку” (ЗНТШ. – 1904. – Т. 58. – С. 2-3) та “Причинки до життєпису М. Шашкевича та дещо з його письменницької спадщини (ЗНТШ. – Т. 58. – 1904. – С. 1-48). Уперше до наукового обігу введено низку невідомих раніше документів і матеріалів до біографії керівника “Руської Трійці”, знайдених серед рукописів “Народного Дому”. Це дало поштовх іншим дослідникам шукати нові матеріали в архівах і бібліотеках, в тому й К. Студинському, який невдовзі видав “Кореспонденцію Якова Головацького” в 2-х томах. А самого М. Тершаковця на пропозицію І. Франка – керівника філологічної секції НТШ – 18 лютого 1914 р. приймають в члени секції. Згодом він 17 років репрезентує секцію в Головному виділі НТШ.

Після закінчення третього курсу М. Тершаковець працює у Відні над пошуками нових документів до історії українського національного відродження. Йому вдається виявити цілу низку цінних документів до цензурної історії рукописів і творів не лише М. Шашкевича, але й інших галицьких учених і письменників (Д. Зубрицького, Й. Левицького, Й. Лозинського, М. Гарасевича та ін.), і він публікує їх у III томі “Українсько-руського архіву” під назвою “Матеріали й замітки до історії національного відродження Галицької Руси в рр. 1830 та 1840” (1907). Цінність цієї публікації тим більша, що багато оригіналів вміщених в ній документів згодом під час пожежі 1927 р. згоріло. Публікація цього надзвичайно важливого комплексу документів з історії культурного життя галицьких українців викликала захоплені оцінки багатьох учених (серед них І. Франка, І. Крип’якевича, І. Свєнціцького, М. Петровського, Б. Лозинського). А ще через рік на базі виявлених матеріалів дослідник видає свій історико-літературний нарис “Галицько-руське літературне відродження” (1908) – перше ґрунтовне синтетичне дослідження літературного процесу та його діячів епохи національного відродження в Галичині, в якому наголосив епохальне значення в цьому процесі діяльності М. Шашкевича. .

Згодом з-під його пера виходять праці: “Короледворська рукопись в перекладі Маркіяна Шашкевича” (1905), “Причинок до студій над М. Шашкевичем” (1906), “До життєпису Маркіяна Шашкевича” (1911), “Про наклад “Русалки Дністрової” (1912), “Академік Студинський як дослідник галицько-українського відродження” (1936), “Пієтизм Блаженнішого Архиєпископа і Митрополита Кардинала Йосифа у відношенні до о. М. Шашкевича” (1967). Цей цикл праць істотно доповнюють його п’ять розвідок, присвячених визначному славістові Варфоломієві Копітарові та його зв’язкам з галицькими діячами і з галицькою літературою 30-40-х рр. ХІХ ст.

Крім того, є відомості про наявність у доробку вченого інших великих праць, які, однак, не побачили світу. Є згадки, що у нього була вже майже закінчена монографія про Володимира Шашкевича. Але він не завершив її, втративши до неї з часом інтерес.

В останній період життя за кордоном вчений працював над великою монографією про М. Шашкевича та його добу. Вона нараховувала близько тисячі сторінок друку. Робились старання видати її коштом Українського Католицького Університету в Римі, до викладацького складу якого належав і М. Тершаковець. То, по суті, був підсумок довголітніх студій вченого у цій ділянці. У той час дослідник працював у постійному контакті з Інститутом-Заповідником М. Шашкевича у Вінніпезі, членом якого був від початку його існування. Зокрема, він брав участь у здійсненому Інститутом-Заповідником перевиданні в Канаді брошури М. Шашкевича “Азбука і абецадло” (1969), яку здійснив Інститут-Заповідник, написавши до неї вступну статтю. У 1968 р. був обраний почесним членом цього Інституту.

Поряд з визначальною тематикою своїх наукових пошуків М. Тершаковець приділяв значну увагу й іншим сюжетам з історії літератури. Протягом усього життя він цікавився видатною пам’яткою давньої української літератури – поемою “Слово о полку Ігоревім”, нагромадивши про неї багатий джерельний матеріал. Про наслідки своїх спостережень над пам’яткою та розкриття багатьох неясностей її тексту, він доповідав в Осередку НТШ у Філадельфії в 60-х pp. Проте ця праця не побачила світу.

Свідченням його зацікавлення літературою княжої доби були також його праці “Переказ про Кия, Щека і Хорива та їх сестру Либідь (Епізод із українсько-германських взаємин давньої доби)”, надрукована в “Ювілейному збірнику на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського” (1928), в якій автор довів вплив літописного переказу на північногерманський варіант “Пісні про Нібелунґів”, та “Слово першого митрополита-українця” – “В 900 роковини його вступлення на престіл” (1951) – про високопатріотичний твір митрополита Іларіона “Слово о законі і благодаті” (середина ХГст.). їх доповнила стаття “Князь Володимир Василькович” (1957) – про визначного державного діяча Волині XII ст., відомого книжника і філософа.

В ділянці фольклористики заслуговує на увагу його праця “Зв’язок українських історичних пісень, зокрема народних дум, з південнослов’янським народним епосом” (“Archiv fur Slavische Philologie”, 1907). В статті “У століття смерті Шевченка” (1961) вчений на основі аналізу низки віршів спростував домисли радянського шевченкознавства про атеїзм українського поета та переконливо обґрунтував висновок про його релігійний світогляд.

Цей короткий огляд творчого доробку М. Тершаковця дає підставу стверджувати, що він був одним із піонерів дослідження історії української літератури епохи національного відродження на основі архівних матеріалів. За його почином йшли інші дослідники цієї проблеми: К. Студинський, В. Щурат, М. Возняк та ін. Завдяки їм маємо доволі обширний цикл праць з історії національного відродження, що вийшли в першій третині XX ст., які дають досить промовисту картину цього процесу.

Праці М. Тершаковця стали цінним надбанням не тільки українознавчої науки, але й славістики взагалі. Вони здобули визнання у світовій науці. З нагоди 100-річчя Товариства ім. Т. Шевченка у Львові Наукове Товариство ім. Шевченка в Нью-Йорку в 1974 р. іменувало його своїм почесним членом.

У себе на батьківщині вчений поки що не одержав належного визнання. Його ім’я за тоталітарного режиму замовчувалося. Чи не вперше згадано про нього добрим словом (з певними застереженнями “буржуазний літературознавець”, “його праці не завжди були вдалими”) в колективній монографії “Руська Трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України” (1987). Наш борг перед цим визначним шашкевичезнавцем має бути сплачений. Можливо, цьому має послужити і згадка про нього на наших читаннях. А надалі, очевидно, мав би розпочатися пошук і оприлюднення його неопублікованих праць, підготова відповідних статей для енциклопедій “Руська Трійця” і “Наукове товариство ім. Шевченка”, меморіальне відзначення місць, пов’язаних з його життям та діяльністю. 

1 Франко І. [Рецензія]. Українсько-руський архів. Т. III. Матеріали й замітки до історії національного відродження Галицької Руси в 1830 та 1840 рр. У Львові, 1907 // Літературно-науковий вісник. – 1907. – Т. XL. – Кн. XI. – С. 363-364.

2 Петровский Н. [Рецензія на “Українсько-руський архів, т. III] // Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1908. – Июнь. – С. 456-463.

3 Łoziński В. [Рецензія на “Українсько-руський архів”, т. III] // Kwartalnik Historyczny. – 1909. – Rocznik XXIII. – Zesz. 1-2. – S. 240-250.

4 Тершаковець M. Моя автобіографія // Шашкевичіяна (Вінніпег). – 1978. – 4.5. – С. 5-20.

5 Марунчак М. Михайло Тершаковець – передовий шашкевичезнавець // Шашкевичіана (Вінніпег). – 1978. – Ч. 5. – С. 2-4.

6 Романчук Б. Професор Михайло Тершаковець – педагог і вчений // Америка. – 1978.

7 Лев В. Професор д-р Михайло Тершаковець // Свобода. – 1978.

8 Кравченюк О. Професор Михайло Тершаковець // Америка. – 1978.

9 Романчук Б. Михайло Тершаковець і Володимир Дорошенко – визначні дослідники української літератури // Літературні процеси після Другої світової війни / Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Т. 195. – Філологічна секція. – Філядельфія–Нью-Йорк, 1982. – С. 21-36.

10 “Руська Трійця” в істори суспільно-політичного руху і культури України. – К., 1987. – С. 238-239.

11 Хроніка Наукового товариства ім. Шевченка. – Ч. 16, ЗО, 31, 40, 60-71. – Львів, 1904–1932.

Феодосій Стеблій



Читайте також:

2019-04-03
21 травня 2019 року  Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України організовує IV наукову конференцію "Українсько-польські відносини у контексті суспільно-політичних і етнокультурних процесів у Центрально-Східній Європі (ХХ - поч. ХХІ ст.)"

2019-03-19

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України оголошує конкурс на заміщення вакантної посади наукового співробітника відділу української літератури 


2019-03-18

12 березня 2019 р. у Музеї історії Львівського національного університету імені Івана Франка провели круглий стіл "Українська історична термінологія", який поєднав істориків і філологів в обговоренні цієї важливої проблеми.


Оголошення:

Видання:

Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 22.