29 серпня 2024 року у Львівський музей історії релігії відбувся семінар Інституту релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії та Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ (відділи нової історії України й української літератури). Організувала та модерувала захід к. і. н. Ірина Орлевич ( Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ ). На семінарі виступав Павлишин Олег Йосифович (доцент кафедри новітньої історії України імені Михайла Грушевського Львівського національного університету імені Івана Франка), який присвятив свою доповідь діяльності Мирона Тарнавського - генерала-четаря, головнокомандуючого Українською Галицькою Армією у другій половині 1919 р.
Доповідач зазначив, що цього року День захисника Вітчизни співпав з 155 річницею з дня народження М. Тарнавського. Народився видатний військовий діяч 29 серпня 1869 р. в с. Барилів (нині Радехівського району Львівської області) у сім’ї греко-католицького священика. Навчався у німецькій гімназії міста Броди. Був серед нечисленних галицьких українців, які наприкінці ХІХ ст. вибрали військовий фах. Закінчив Львівську старшинську школу, офіцерську школу м. Відень (1892). Здобував військові звання від лейтенанта Австро-Угорської армії до полковника. Служив у військових підрозділах у Перемишлі та Золочеві.
У роки Першої світової війни командував сотнею на сотні, вишколом Легіону УСС та піхотним полком. Наприкінці світової війни й на початку українсько-польської війни інтернований у таборі полонених м. Домб’є (нині Польща). Після звільнення – командував фронтовою групою “Схід” збройних сил ЗУНР.
У ході Чортківської операції корпус під його командуванням розгорнув наступ на Львів, за що отримав звання генерала-четаря.
М. Тарнавський був одним з керівників наступу УГА та Дієвої Армії УНР на Київ у серпні. 1919 р. під загрозою втрати особового складу УГА уклав перемир’я з командуванням Добровольчої армії, А. Денікіна. Військовий суд у м. Вінниця 14 грудня 1919 виправдав генерала Тарнавського. Після зайняття Києва в липні 1920 р. об’єднаними українським і польським військом переїхав до Галичини. Втім поляки його арештували й до кінця 1920 р. ув’язнили у таборі Тухоля. У 1921 р. повернувся до Галичини, поселився в с. Черниця (нині Бродівського р-ну Львівської області).
У міжвоєнний період генерал опікувався українськими ветеранськими організаціями, був серед очільників Товариства охорони військових могил, сприяв створенню Музею українських військово-історичних памяток при Науковому Товаристві імені Шевченка.
Внаслідок невиліковної хвороби 29 червня 1938 р. помер у шпиталі міста Львова. Похорон Мирона Тарнавського на Янівському меморіальному стрілецькому цвинтарі став наймасовішою українською маніфестацію кінця 1930 р.
