Зазначено, що перші писемні відомості в
польських джерелах про подільські містечка датуються кінцем ХІV – першою
половиною ХV ст., а в давньоруських літописах наявні згадки лише про окремі,
серед них Межибіж, розташований між річками Південний Буг і Бужок.
Констатовано, що розміщення й визначило його назву. Проте встановлено, що в
документах пізнього середньовіччя закріплюється топонім Меджибіж, який дійшов
до наших днів.
На основі виявлених матеріалів, а це
іконографічні матеріали й архівні документи роду Сенявських, здійснено спробу
простежити трансформацію назви містечка з ХІІ по ХVІІІ ст. Стверджено, що вона
могла закріпитися завдяки бджільництву. Відомо, що виробництво і продаж меду та
воску відігравали важливу роль в економічному, фінансовому та господарському
житті багатьох міст, зокрема й Меджибожа.
Під час аналізу архівних джерел встановлено,
що у документі про будівельно-ремонтні роботи в Меджибізькому ключі за 1727 р.
зазначено, що в Новій Синяві було збудовано новий стебник, якого перед цим не
існувало, і селяни більше не витрачали багато часу та не возили пасіки восени
до Меджибожа, а навесні – назад до Нової Синяви. Такі ж стебники із глини
збудували в Ходківцях і Копистині, що в 30 км від Меджибожа. Проте вже за 10 років
в описі Новосинявського двору за 1738 р. стебник на двох
стовпах означений як старий. Лише в документі за 1759–1760 рр. уперше згаданий
скарбовий стебник Меджибожа, у якому, ймовірно, і зберігали взимку магнатські
пасіки. Припускаємо, що він міг розміщуватися під магнатськими палатами й
покоями в південно-східній частині замку Меджибожа або неподалік замку при
дворі Чарторийських, що був оточений ровом і дубовим частоколом. Хоча таке
припущення потребує ґрунтовних досліджень.
Також на мапі геометра Антонія Єнджейовського
у 1772 р. в експлікації виявляємо згадки про три великі пасіки, що перебували
неподалік Меджибожа, на околицях с. Марківці.