Окреслено т. зв. міські теми в історії археології міжвоєнного часу. Схарактеризовано наявні джерела і їхню інформативність для вивчення цих тем на прикладі Києва – наукового урбаністичного центру УСРР. Наголошено, що міський простір та орієнтація у ньому мав і має суттєвий вплив на розвиток науки, появу й поширення ідей, організаційне/інституціональне становлення і системні трансформації, міжособистісні й інституціональні взаємини в середині інтелектуальної спільноти, функціонування професійного співтовариства як соціального інституту тощо. З’ясовано, що Київ, де без перебільшення вирувало наукове життя підрадянської України, упродовж міжвоєнного часу приваблював багатьох працівників інтелектуальної праці. Зазначено, що досвідчені вчені чи початківці прагнули здобути тут освіту, посаду, практику, реалізувати професійні амбіції, не полишаючи надії влаштувати задовільні умови побуту й праці.
Визначено, що провідні археологічні інституції локалізувалися у центральній частині міста: на вул. Короленка (тепер – Володимирська), Чудновського (Терещенківська), Жертв революції (Трьохсвятительська), Революції (Михайла Грушевського), на бульварі Т. Шевченка тощо, натомість тодішній Ленінський район (Печерський) вважався околицею. Вказано, що буденні й урочисті наукові зустрічі (засідання, сесії, виставки, конференції тощо) зазвичай відбувалися у центральній частині Києва: протягом 1920–1930‑х років тут проводили археологічні дослідження, хоча постійний нагляд за земляними роботами здійснювали і на околицях. Вказано, що чимало дослідників старовини (старожилів-киян) мешкали «у центрі», натомість на околицях Києва жили здебільша археологи, що приїхали сюди протягом міжвоєнного часу з інших міст: Умані, Полтави, Бердичева, Чернігова тощо. Відзначено вплив транспортного сполучення та комунікацій на сприйняття відстані і темпу життя, зокрема й наукового. Попри посередні та почасти скрутні умови існування, місто залишало час і створювало простір для розваг та інтелектуального дозвілля. Констатовано, що студіювання цих тем, т. зв. просторова історія гуманітаристики, необхідне й перспективне для всебічної контекстуальної репрезентації розвитку археології в Україні.
The article deals the so-called urban themes in the history of archeology during the interwar period, the available sources and their informativeness for studying these themes on the example of Kyiv, the scientific urban center of the UkrSSR, are characterized. It is emphasized that urban space and orientation in it had has a significant impact on the science development, emergence and circulation of ideas, organizational/institutional formation and systemic transformations, interpersonal and institutional relationships within the intellectual community, the functioning of the professional community as a social institution. It was found that Kyiv, where the research life of Soviet Ukraine flourished without exaggeration, attracted many intellectual workers during the interwar period. Experienced researchers or beginners sought to get an education, position, practice; realize professional ambitions, not giving up hope to arrange satisfactory living and working conditions. Leading archeological institutions were located in the central part of the city: on Korolenka (now – Volodymyrska), Chudnovskyi (Tereshchenkivska), Victims of the Revolution (Trokhsviatytelska), Revolution (Mykhailo Hrushevskyi) streets, on Taras Shevchenko Boulevard, etc. However, the Leninskyi (Pecherskyi) district of that time was considered a suburb. Everyday and solemn research meetings (sessions, exhibitions, conferences, etc.) usually took place in the central part of Kyiv. Archaeological research was carried out here during the 1920s and 1930s, although earthworks were constantly supervised on the outskirts of the city suburbs. Many researchers of antiquities, old Kyivan inhabitants, lived “in the center”, but archaeologists who came here during the interwar period from other towns (Uman, Poltava, Berdychiv, Chernihiv, etc) mostly lived on the city suburbs. Transport connections and communications influenced the perception of distance and life tempo, including research activities. Despite the mediocre and partly difficult living conditions, the city left time and created a space for entertainment and intellectual leisure. Studying the outlined topics, the so-called spatial history of the humanities, is indispensable and promising for a thorough contextual representation of the archeology development in Ukraine.
history of archeology, intellectual community, city, Kyiv, 1920s, 1930s.
Колектив Інституту українознавства ім. І. Крипя’кевича НАН України висловлює щирі співчуття директорові Інституту, доктору історичних наук, члену-кореспонденту НАН України, професору, Соляру Ігорю Ярославовичу та усій родині з приводу важкої втрати - відходу до вічності його Тата, Соляра Ярослава Петровича.
Вічна, світла і добра пам’ять!