На підставі ухвали Вченої ради Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України від 1 вересня 2026 р. (Протокол № ), керуючись Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12 січня 2022 року № 44, 1 вересня 2026 р. утворено разову раду Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (Наказ директора Інституту № 53 від 01 вересня 2026 р.) з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації Литвиненко-Анпілової Людмили Романівни на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 Історія та археологія.
THE MUSEUM OF ARCHITECTURE OF THE ALL-UKRAINIAN MUSEUM TOWN
Розглянуто історію Музею (фонду)
архітектури (відділу «староукраїнської будівельної техніки») Державного
історико-культурного заповідника «Всеукраїнський музейний городок», який від
1926 р. існував на терені націоналізованого Києво-Печерського монастиря.
Зазначено, що ідея створення архітектурного відділу Лаврського заповідника виникла,
ймовірно, у першій половині 1920-х років. Вказано, що від 1926 р.
Музей архітектури очолював Іполит Моргілевський, історик мистецтва та
архітектури, наприкінці 1920‑х років він отримав окреме приміщення –
корпус № 30 Києво-Печерської лаври. Встановлено, що наприкінці
1929 р. Стефан Таранушенко виклав у доповідній записці основні принципи
Українського архітектурного музею, який мав охопити всі явища архітектурного
процесу в Україні від найдавніших часів до сьогодення, пропонував розповідати
відвідувачеві про архітектуру «в оригіналах» (пам’ятки й фрагменти) через
кресленики, макети, документи, фотографії, фільми, діаграми, карти, обмірні
плани тощо.
Стверджено, що на початку 1930-х років
важливу частину музейної колекції становили матеріали експедицій
І. Моргілевського і С. Таранушенка з дослідження мурованої та
дерев’яної монументальної архітектури в Україні. Зауважено, що серія фотографій
та записи в музейній книзі вступу дають змогу реконструювати й візуалізувати
інформацію про Музей архітектури. Спостережено, що в його експозиції встановили
горизонтальні плоскі вітрини, над якими змонтували щити з фотографіями та
малюнками, на стінах висіли ілюстративні матеріали, зокрема зразки хатнього
розпису, екстер’єрного й інтер’єрного декорування церков і синагог, обмірні
креслення, плани різних типів будівель.
Зазначено, що Музей архітектури, однак,
проіснував недовго, передовсім через зміни у структурі та принципах діяльності
Всеукраїнського музейного городка, спричинених агресивною радянізацією й
ідеологізацією музейництва початку 1930-х років, а експозицію розібрали не
пізніше 1934 р.
історія музейництва, музейна
іконографія, Музей архітектури, Всеукраїнський музейний городок, Київ, УСРР,
1920–1930-ті роки.
