На підставі ухвали Вченої ради Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України від 1 вересня 2026 р. (Протокол № ), керуючись Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12 січня 2022 року № 44, 1 вересня 2026 р. утворено разову раду Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (Наказ директора Інституту № 53 від 01 вересня 2026 р.) з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації Литвиненко-Анпілової Людмили Романівни на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 Історія та археологія.
«Княжна Олена»: вигадана чи реальна постать в історії Пліснеська
На основі аналізу писемних та археологічних джерел з’ясовано місце «княжни Олени» в історії Пліснеського городища та Підгорецького монастиря Чину Святого Василія Великого. Археологічні матеріали підтверджують, що у ХІІ–ХІІІ ст. на території урочища Оленин Парк існувала невелика дерев’яна церква.
Констатовано, що існують різні версії походження та існування «княжни Олени». Окрему увагу приділено першоджерелам, де ідеться про «княжну Олену», – літопис і хроніка Підгорецького монастиря (ведеться з другої половини XVII ст.) та «Синопсисі» цього ж чернечого осідку.
Встановлено, що з легендарним мотивом про «княжну Олену» пов’язана й назва одного з місцевих урочищ – Оленин Парк. Сьогодні під цією назвою відома найбільш укріплена ділянка слов’янського й давньоруського городищ. На початку ХХ ст. у вказаній місцевості проводили археологічні розкопки, а дослідники в назві поєднали «легендарну» засновницю монастиря та парк, де росли багатовікові дерева. Очевидно, що «княжна Олена» – мандрівний легендарний мотив, який закріпився в історії Підгорецького монастиря та Пліснеського городища.