На
основі аналізу епістолярної і літературної спадщини Агатангела Кримського
окреслено інтелектуальні контакти вченого у сфері створення, поширення та
рецепції українських популярних видань. Доведено, що його персональний досвід
комунікацій у «справі української популярної літератури» був спертий на
модифіковані просвітницькі практики українських інтелектуалів Надніпрянщини і
Галичини попереднього періоду. У дослідженні вказано шляхи потрапляння А.
Кримського до української інтелектуальної спільноти. Схарактеризовано невдалу
спробу наслідування народницьких практик «ходінь в народ». Відзначено, що форми
інтелектуальних контактів із галицькими діячами (обмін рукописами і друкованими
виданнями, співпраця у видавничих питаннях, матеріальна підтримка
просвітницьких інституцій тощо) залишались актуальними для оточення А.
Кримського на початку ХХ ст. Наголошено, що опубліковані в «Зорі» його статті
про популярні видання з вербальними і візуальними символами, придатними для
націєтворення, вкладались в інтелектуальну традицію рецепції просвітницьких
книжок. Водночас А. Кримський першим виніс на суспільний розгляд проблему
української комерційної друкованої продукції, проблематизував поняття
«популярна література». Констатовано, що в листовних, публіцистичних і
особистих комунікаціях формувалося експертне середовище з обговорення мови,
змісту та художнього оформлення рукописів і вже виданих книжок. Виявлено, що,
обертаючись у громадівських колах, науковець володів інформацією про цензурні
ухвали та перебування українських рукописів. У традиціях громадівців поєднував
мовознавчі пошуки з просвітницькою діяльністю. Піклуючись про мовну
стандартизацію, підготував посібник з української граматики. За матеріалами
епістолярію, серед українських інтелектуалів Наддніпрянщини, з якими науковець
комунікував у «справі популярної літератури», переважали діячі, пов’язані з
громадівськими колами Києва, Харкова, Москви, Петербурга, Одеси. Водночас
частина цих просвітників була активістами українського політичного руху початку
ХХ ст.