Досліджено передумови творення та організації української національної армії у період Центральної Ради. Зазначено, що процес творення збройних сил під час Української революції гальмували серйозні протиріччя, які існували між двома політичними угрупуваннями: прихильниками негайного проголошення самостійності України, з одного боку,
та політиками, які домагалися автономії України у федерації з Росією – з іншого. Вказано, що українські самостійники (Українська народна партія, Братство самостійників, Союз української державності, Партія соціалістів-самостійників) виступали за революційний шлях створення української армії з метою оборони національної революції та українського народу, а українізацію війська вважали головним початковим етапом цього процесу; авто-
номісти ж (Українська соціал-демократична партія, Партія соціал-революціонерів, Союз українських автономістів-федералістів) були проти створення постійної армії, зводили все тільки до українізації і створення всенародного озброєння – міліції. Висвітлено роль самостійників у формуванні українського війська, що стала сферою гострої політичної боротьби в умовах революційної кризи суспільства, розкрито національно-визвольний рух, який проявив себе в українізації військових формувань. Зауважено, що важливим здобутком самостійників у справі створення національного війська була організація Першого українського полку ім. гетьмана Б. Хмельницького, обрання Українського військового організаційного комітету, до складу якого ввійшли самостійники: начальник резервної
бригади у Києві полковник М. Глинський – голова, полковник П. Волошин, поручник М. Міхновський. Доведено, що для досягнення стратегічної мети Української революції необхідне створення боєздатних формувань, спроможних відстояти державну самостійність, дати відсіч будь-яким зовнішнім зазіханням, саме тому організаційні зусилля самостійників у політичній та військовій сферах потребують ґрунтовного системного аналізу й концептуального висвітлення.