30 березня 2017 р. відбувся черговий науковий семінар Ради молодих вчених Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
Цього разу доповідачами були двоє молодих науковців, які представляють відділ новітньої історії Інституту: Павло Артимишин та Олег Костюк. Спільно вони запропонували до обговорення актуальну для сьогодення тему: «Ідеї “окремішності” Донбасу та “російськості” Криму: від теорії до практики».
Доповідачі зауважили, що розглядаючи драматичні події у Криму та на Сході України, що розгорнулися навесні 2014 р. та тривають досі, чимало експертів вбачають у них ледь не безпосередні наслідки насамперед революційних подій, що спалахнули в Україні восени 2013 р. На марґінесі, втім, залишаються дослідження ідей та практик, що їх готували, продукували та втілювали відповідні середовища почасти ще до появи на Кримському півострові «зелених чоловічків» та початку гарячої фази протистояння на Донбасі.
У теоретичному блоці Павло Артимишин представив результати дослідження ідеї «окремішності» Донбасу, висвітленої на сторінках публіцистики Дмитра та Володимира Корнілових, Олеся Бузини, Павла Губарєва та Платона Бєсєдіна протягом 1990–2010-х рр, проаналізував основні концепції цих авторів стосовно історії Донецького реґіону, Кримського півострова та їхнього становища у складі України напередодні 2014 р., виділив та визначив термінологію, яку використовували згадані публіцисти у своїх науково-популярних працях. П. Артимишин наголосив, що часто у працях цих авторів поруч із звертанням до здавалось би абстрактних, суто історико-краєзнавчих розвідок минулого, висувались цілком конкретні політичні вимоги щодо федералізації України сучасної, а то й виділення з її складу цілих регіонів (у цьому випадку – Донбасу та Криму).
У практичному блоці семінару Олег Костюк запропонував розглянути ставлення російської суспільно-політичної думки до «кримського питання» у контексті розвитку російсько-українських відносин після розпаду Радянського Союзу. На основі численних заяв, виступів та публікацій російських політиків, культурних діячів та лідерів громадської думки, доповідач вказав на те, що сприйняття Криму як «російської території» було характерним для більшості представників російської суспільно-політичної думки упродовж усього пострадянського періоду.
Прелеґент наголосив, що російський політикум неодноразово використовував «кримське питання» впродовж 1991–2014 рр. не лише як засіб тиску на владу України з метою досягнення окремих зовнішньополітичних мет, але також як вагомий елемент у внутрішньополітичній боротьбі всередині РФ. Окрему увагу було приділено впливу російської політичної еліти на розвиток сепаратистських рухів в Автономній республіці Крим.
На думку доповідача, поруч із вторгненням російських військових формувань на терени Східної України, економічним та політичним тиском, а також численними інформаційними атаками з боку РФ, що вкладаються у межі так званої «гібридної війни», анексія Криму стала логічним завершенням своєрідної «геостратегії реваншу», яка формувалась у суспільно-політичній думці пострадянської Росії.
Доповіді викликали жваву дискусію.
Аспірантка Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту Юлія Павлів поставила питання О. Костюку щодо (не-)наявності у запропонованих роботах русинського дискурсу, а П. Артимишину – про проблеми визначення російського терміну «руський» в українській мові та фігурування образу Харкова як першої столиці радянської України у проросійській публіцистиці. О. Костюк відповів, що поруч із кримським «русинське питання» також часто мало місце у російській суспільно-політичній думці у 1990-х рр., однак зараз, з тих чи тих причин, дещо зійшло із порядку денного публічного простору. П. Артимишин же зауважив, що в українській мові досі немає точного дослівного відповідного до слова «руський», а тому у своїх текстах він, із відповідними примітками, використовує це слово в оригіналі, при цьому вважаючи помилковою позицію деяких дослідників, які заміняли цей термін українізованим «руський», який, на думку доповідача, має проукраїнську, а не проросійську конотацію.
Голова Ради молодих вчених, науковий співробітник відділу української літератури Інституту, кандидат філологічних наук Данило Ільницький поставив доповідачам питання щодо джерел та методики формування проросійських дискурсів у згаданій в доповідях публіцистики. П. Артимишин відповів, що ідейними джерелами цих текстів серед іншого були й відповідні твори минулого, зокрема «Біла гвардія» М. Булгакова.
Старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту, кандидат історичних наук Олександр Луцький, долучившись до дискусії, висловив свої міркування про те, що в анексії Криму та початку трагічних подій на Сході України значною мірою винна майже повна бездіяльність української влади, яка протягом усього періоду існування української держави із 1991 р. практично ніяк не реагувала на внутрішні та зовнішні виклики, зокрема і на антиукраїнську публіцистичну продукцію, яка фактично готувала ідейний ґрунт до російської агресії. Водночас він відзначив інформативність доповіді, її актуальність, а також перспективність такого напрямку досліджень в сучасній українській історіографії.
Старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту, доктор історичних наук Ігор Соляр, науковий керівник обох доповідачів, погоджуючись із тезами О. Луцького, також висловив деякі міркування щодо питання «кримської» політики Росії. Зокрема припустив, що у вигідному для РФ вирішенні «кримського питання» були зацікавлені як російські провладні, так і псевдоопозиційні політичні сили протягом усього періоду 1990–2014 рр., і лише вичікувальна позиція, яку тривалий час займав Кремль, не бажаючи псувати стосунки із Заходом одразу після колапсу радянської системи, робило відкриту агресію Росії щодо України питанням часу.
Підсумовуючи дискусію, її учасники висловили впевненість у тому, що подальші розвідки у цьому напрямі, по-перше, з позиції наукового аналізу допоможуть краще зрозуміти передумови сучасного російсько-українського протистояння, а по-друге, безпосередньо внесуть свою вагому лепту на користь української сторони в контексті інформаційної війни з Росією.