ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ З НАТО: ОСОЛИВОСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПРОГРАМ СПІВРОБІТНИЦТВА (кінець ХХ – початок ХХІ століття)

Показано перебіг військово-політичного співробітництва України з НАТО упродовж 2000-х років. Доведено, що співпраця з Північноатлантичним альянсом (НАТО), яка розвивалася в межах програми «Партнерство заради миру», була складовою комплексу євроінтеграційних заходів нашої держави та покликана підвищити взаємосумісність ЗСУ (Збройних cил України) з підрозділами НАТО. Констатовано, що пріоритетним напрямом співробітництва в межах взаємодії ЗСУ та підрозділів НАТО стало передусім питання військово-політичної співпраці. Висновано, що співпраця з НАТО позитивно вплинула на реформування і подальший розвиток ЗСУ, виконання ними безпекових завдань. Ретроспективно розглянуто особливості співпраці Української держави з НАТО крізь призму нормативно-правової бази двосторонніх відносин. Акцентовано увагу на важливості Північноатлантичного альянсу, зважаючи на геополітичні виклики, які стояли перед Україною наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Зауважено, що двосторонні відносини вийшли на якісно новий рівень після підписання «Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО (1997), яка активізувала контакти між представниками альянсу та центральними органами влади України. Визначено пріоритети Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2005 р., Державної програми співробітництва України з НАТО на період до 2001 р., Державної програми співробітництва України з НАТО на 2001–2004 рр., Концепції військово-технічного співробітництва України з іноземними державами на період до 2010 р. й інших нормативно-правових актів, які регулювали двосторонні відносини наприкінці ХХ ст. та на сучасному етапі українського державотворення. Доведено безперспективність політики багатовекторності та наголошено на необхідності поглиблення контактів із НАТО в умовах російсько-української війни.