29 жовтня 2024 р. у Львівському музеї історії релігії відбувся науковий семінар відділів нової історії України та української літератури Інституту українознавства ім. І. Крипʼякевича НАН України та Інституту релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії. Організувала та провела захід к.і.н. Ірина Орлевич.
Спікером було запрошено к.і.н., керівника Центру досліджень адвокатури і права НААУ, проректора Вищої школи адвокатури, кандидата історичних наук, адвоката Ірину Василик.
Її доповідь була присвячена зображенню історичного шляху української адвокатури через біографії її видатних представників та цікаві й показові історичні факти. Загалом було охоплено біографічний ракурс адвокатури від Литовсько-польської доби до початку Другої світової війни у ХХ столітті.
У фокусі - імена адвокатів Волині XVI – XVII століть, з яких розпочинається інститут адвокатури на українських землях, жінки-адвокатеси XVII століття, церковні адвокати – монастирські та архиєрейські стряпчі та адвокати у Києво-Печерській Лаврі XVIII століття, адвокатура Гетьманщини.
Нова епоха у розвитку історії адвокатури України була представлена сторінкою про українських адвокатів у період Австро-Угорської імперії, «адвокатську добу» кінця XIX – початку ХХ століть. І.Василик зупинилася на біографії визначних представників адвокатури цього періоду, зокрема, на постаті Володимира Лучаковського – бургомістра (мера) Тернополя.
Щодо українських земель у складі Російської імперії, то доповідачка привернула увагу до імен початку ХХ століття, які стали «будителями» української нації, провідниками національного відродження, підсумком якого були події Української революції 1917 – 1921 років, розбудова української державності та проголошення першої незалежності та соборності України. Це постаті адвокатів Олександра Кониського – автора духовного гімну «Боже, великий, єдиний», Іллі Шрага – голови української фракції Державній думі Росії, Кирила Трильовського – організатора січового руху в Галичині, Теофіла Окуневського – першого українця-депутата австрійського пардаменту, Миколи Міхновського – автора ідеї політичної самостійності України.
Особливу увагу І.Василик звернула на адвокатів-творців української державності у ХХ столітті як в Україні, так і на еміграції: президентів, прем’єр-міністрів і міністрів уряду Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки: Костя Левицького, Андрія Лівицького, Євгена Петрушевича, Степана Витвицького, Сидора Голубовича, Степана Барана та інших.
