13 травня 2025 р. на базі Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ та Українського католицького університету відбувся Круглий стіл «Багатовекторна пам'ять і війна: від конфронтації до консолідації суспільства» за сприяння Національного фонду досліджень України у рамках виконання проєкту «Історична памʼять українців в умовах війни: від конфронтації до консолідації» (реєстраційний номер проєкту: 2023.03/0207). Його учасники порушили низку важливих проблем, присвячених складній і багатогранній темі пам’яттєвих дискурсів, на які від 2014 р. вплинула гібридна війна, а від 2022 р. – повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
Відкриваючи зустріч, керівник проєкту д.філол.н. Ганна Дидик-Меуш визначила основні заплановані завдання проєкту і, зокрема, основні теми, запропоновані на Круглий стіл.
Роман Голик (д. іст. н., ст. н. с. відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ) підкреслив, що російсько-українська війна стала фактором, який суттєво трансформував історичну та культурну пам’ять українців. Доповідач окреслив окремі види й концепти воєнної пам’яті українців (зброя, герої, пам’ять про перемоги й жертви, про військових; пам’ять фронту і пам’ять тилу, релігійна і світська пам'ять та ін.), наголосив на протистоянні української й російської пам’яті про війну як на одному з факторів розгортання й тривання війни.
Ірина Орлевич (к. іст. н., ст.н.с., завідувач відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ) порушила проблему героїв та героїзації в пам’яті українців на тлі повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Доповідачка продемонструвала, як війна переорієнтовує погляд суспільства з мирних героїв на тих, хто бореться за незалежність Батьківщини, підкреслила важливість державних нагород (таких як «Герой України»), а також проаналізувала роль героїв-історичних символів (таких як Степан Бандера) в контексті воєнного протистояння. У доповіді було наголошено на потребі формувати пантеон нових героїв російсько-української війни, а також на необхідності вивчення і популяризації їхніх біографій як прикладу для суспільства.
Наталія Колб (к. іст. н., ст. н. с. відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ) підкреслила важливість національної ідентичності для формування української історичної пам’яті у воєнних умовах як одного з визначальних інструментів успішного протистояння ворогові, національного й державного виживання народу. Доповідачка наголосила на послідовному формуванні в українському суспільстві ознак західного (ціннісного) типу національної ідентичності, пов’язаного з європейськими цінностями. Дослідниця зрезюмувала: війна «навчила» українців по-новому усвідомити цінність української державності, мовної та національної ідентичності, і це вже є значним досягненням.
Емілія Казан (к. іст. н., доц. кафедри воєнної історії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного) у своєму виступі торкнулася проблем релігійної пам’яті в контексті російсько-українського збройного протистояння. Доповідачка окреслила коло питань, пов’язаних, зокрема, з концепцією «русского міра» у доктрині московського патріархату. У виступі було наголошено на потребі інформувати суспільство щодо підривної антиукраїнської діяльності московського патріархату, виявлення і документування його антидержавних дій (виправдання війни як «священної» та пропаганди «русского міра»), розвінчування ідеологічних кліше (ідеолгеми «братніх народів», «єдиної Дніпрової купелі»).
Наталія Мисак (к. іст. н., ст. н. с. відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ) доповідала про важливість питання меморіалізації. Доповідачка визначила основні парадигми меморіалізаційних практик в Україні, наголосила на потребі переосмислення мети і практик меморіалізації героїв та жертв російсько-української війни: відмова від радянських меморіалізаційних практик, вироблення української мови меморіалізації, створення національної концепції меморіалізації та ін.
Павло Артимишин (к. іст. н, ст. н. с. відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ) розкрив у своїй доповіді проблему пам’яті про великі війни у світовому та українському контексті і наголосив, що досвід пам’яті про ці війни, зокрема щодо засудження воєнних злочинів та злочинів проти людяності, має бути застосований і до сучасної російсько-української війни. Однак, підкреслив доповідач, у зв’язку з прагненням України інтегруватися в ЄС пам'ять про цю війну треба будувати за європейською моделлю пам’яті, на якій ґрунтується європейська інтеграція як гідна відповідь злочинам тоталітаризму.
Ганна Дидик-Меуш (д. філол. н., ст. н. с. відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ) поділилася думками про мовну пам’ять та ідентичність, що є однією з фундаментальних основ української історичної пам’яті в контексті війни між РФ та Україною. На прикладі результатів соціолінгвістичних досліджень доповідачка показала, що українська мова, ідентичність та пам’ять у частині реґіонів України, з одного боку, розширює простір свого побутування; з іншого боку, українсько-російський білінгвізм або навіть російська одномовність залишаються реаліями повсякденності на частині української території і в середовищах частини переселенців/ воєнних біженців. Російська мова, наголосила доповідачка, виступає маркером російської національної, політичної ідентичності та пам’яті, а російськомовність населення багато в чому окреслює простір РФ, то слід активно стимулювати розвиток української мови та мовної пам’яті, зменшувати сферу русофонії в державному житті й у приватному житті, інформаційно захищаючи суспільство від агресії.
В обговоренні взяли участь дискутанти: д.іст.н., проф., завідувач кафедри історії Центральної та Східної Європи Львівського національного університету імені Івана Франка Леонід Зашкільняк та д.іст.н., ст. науковий співробітник відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Олександра Стасюк. Леонід Опанасович наголосив на потребі українців у складний період протистояння із зовнішнім ворогом усвідомити свою суб’єктність, право на власну оцінку та інтерпретацію подій Першої і Другої світових воєн, а також інших складних сторінок української історії. Дискутанти акцентували на важливості української мови як консолідуючого чинника для української нації.
