КАМ’ЯНА ІКОНКА З БЕЛЗА В КОНТЕКСТІ ХРИСТИЯНСЬКИХ КУЛЬТОВИХ ВИРОБІВ ВЕРХНЬОЇ НАДБУЖАНЩИНИ

Автор
Володимир ПЕТЕГИРИЧ, Остап ЛАЗУРКО
DOI
https://doi.org/10.33402/mdapv.2020-24-153-175
Анотація

Вводиться до наукового обігу нещодавно знайдена кам’яна іконка з княжого Белза. Образок розглянуто в контексті інших кам’яних іконок та металевих хрестів-енколпіонів, які концентруються в найдавніших літописних містах Верхньої Надбужанщини – Володимирі, Червені, Белзі, Волині, Звенигороді або поблизу них, утворюючи виразне скупчення християнських культових виробів. Проаналізовано обставини та місце знахідки белзької іконки, доведено її зв'язок з дитинцем стародавнього міста. Іконка з Белза присвячена братам великомученикам Борису і Глібу – першим староруським канонізованим святим, синам великого князя Володимира Святославовича. Іконографіч­ний тип зображення на іконці, де князі представлені у повний зріст мучениками та воїнами із хрестами й мечами, був вироблений у Візантії. Звідси міг потрапити до Києво-руської держави безпосередньо або через південнослов’янську і європейську культуру. Іконок з такою іконографічною схемою віднайдено дуже мало. За мистецькою вартістю та елементами іконографії найближчою виявилася кам’яна іконка із Солотчинського монастиря біля Старої Рязані. Її виготовлення пов’язують з діяльністю південноруських київських ремісників-художників. Белзький образок, очевидно, датується ХІІІ ст., можливо, його першою третиною, на яку припадає активна діяльність київської школи, з якою пов’язують серію чудових творів дрібної пластики з каменю. На території Верхньої Надбужанщини в цей період досить активно розвивався борисоглібський культ, про що свідчать енколпіони із зображеннями Бориса і Гліба та дані щодо можливості їх місцевого виготовлення. Традицію вшанування цього культу на Волині у другій половині ХІІІ ст. можна пов’язати з активною релігійною діяльністю князя Володимира Васильковича (1249/1250–1288). Ця ж традиція продовжувалася в наступні століття, про що свідчить церква Бориса і Гліба в недалеко від Белза розташованому Потеличі, згаданому в літописі під 1262 р. Белзький образок відзначається художньо доcконалою передачею постатей Бориса і Гліба, багатою декорацією їхнього одягу й головних уборів, реалістичним зображенням м’якого шкіряного взуття, деталей вбрання, виразним виділенням меча та хреста – символів мучеництвам. Він може бути поставлений в один ряд із найкращими кам’яними іконками всієї Русі.

Ключові слова
Верхня Надбужанщина, християнська символіка, іконка, Белз, Борис і Гліб.
Повний текст
Завантажити оригінал
Author
Volodymyr PETEHYRYCH, Ostap LAZURKO
DOI
https://doi.org/10.33402/mdapv.2020-24-153-175
Annotation

Recently discovered stone icon from annalistic Belz is presented for scientific use. This scapular is considered in the context of other stone icons and metal crosses-encolpions, which are concentrated in the oldest annalistic cities of the Upper Bug region – Volodymyr, Cherven, Belz, Volhyn, Zvenyhorod or near them, forming a distinct cluster of Christian cult products. Circumstances and place of discovery of the Belz icon are analyzed, its connection with dytynets of the ancient city is proved. The icon from Belz is dedicated to the great martyr brothers Borys and Glib – first Old Rus’ canonized saints, sons of grand knyaz Volodymyr Svyatoslavovych. Iconographic type of image from the icon, where knyazs are represented in full growth as martyrs and warriors with crosses and swords, was created in Byzantium. From here, it could be moved to Kyiv Rus’ state directly or through South Slavic and European culture. Very few icons with such iconographic scheme have been found. According to artistic value and elements of iconography, the stone icon from the Solotchinskyi cloister near Old Ryazan was the closest. Its production is associated with activities of South Rus’ Kyiv craftsmen. The Belz scapular probably can be dated back to XIII century, perhaps the first third of it, characterized by activity of the Kyiv school, which is associated with a series of wonderful works of small stone plastic. Borys-and-Glib cult was quite active on the territory of Upper Bug region during this period, as evidenced by encolpions with images of Borys and Glib and data on the possibility of their local production. Tradition of worshiping this cult in Volhyn’ in the second half of XIII century can be associated with active religious efforts of knyaz Volodymyr Vasylkovych (1249/1250–1288). The same tradition continued during following centuries, as evidenced by Church of Borys and Glib in Potelych near Belz, mentioned in the chronicle in 1262. The Belz scapular is characterized by an artistically perfect depiction of figures of Borys and Glib, rich decoration of their clothes and headgear, realistic images of soft leather shoes, clothing details, distinctive highlight of the sword and cross – symbols of martyrdom. It can be placed in line with the best stone icons of a whole Rus’.

Keywords

Upper Bug region, Christian symbols, icon, Belz, Borys and Glib.

Оголошення:
Новини:

Вічна пам'ять!

Колектив Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України висловлює щирі співчуття рідним і близьким із приводу непоправної втрати – смерті багаторічної працівниці Інституту Дарії КЛИМ. Нехай добрий, світлий спомин про Неї назавжди залишиться у серцях усіх, хто її знав, любив та шанував! Світла і вічна пам'ять...

Ростислав Вацеба представив доповідь на щорічному Міжнародному медієвістичному конгресі у Лідсі

1–4 липня 2024 року на базі Інституту медієвістичних студій Лідського університету (Велика Британія) відбувся черговий щорічний Міжнародний медієвістичний конгрес (Leeds International Medieval Congress 2024). Цьогоріч науковий форум був присвячений осмисленню проблематики «кризи» в усіх можливих аспектах цього поняття і зібрав понад 2700 вчених з усього світу. Серед понад двох тисяч доповідей учасники мали можливість заслухати виступ молодшого наукового співробітника відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, к.і.н. Ростислава Вацеби, котрий представив свої напрацювання у дослідженні демографічних та культурних наслідків кліматичної кризи пізньоантичного малого льодовикового періоду (536–560 рр.) на сході Європи.