Простежено
еволюцію поглядів на релігію та Церкву теоретика інтегрального націоналізму Д. Донцова,
зокрема встановлено історично-психологічні причини таких трансформацій. Визначено,
що в першому періоді своєї публічної діяльності (марксистському) Д. Донцов
різко негативно ставився до релігії, зокрема щодо її викладання у школах. Встановлено,
що на той час він вважав, що релігія та Церква допомагають державі
пригноблювати народні маси політично й економічно. З’ясовано, що причиною появи таких поглядів у
молодого публіциста було значне поширення ідей соціалізму в Європі, під впливом
яких опинилося багато видатних людей того часу. Наголошено, що соціалістичні
ідеї видавалися прогресивними й здатними змінити суспільний устрій на краще.
Визначено,
що у другому періоді своєї діяльності (націоналістичному) Д. Донцов визнав
вагому роль релігії та Церкви у функціюванні суспільства, вбачав консолідаційну
роль Церкви в перетворенні племені на націю, навіть зауважував
ідеологічно-структурні подібності між інтегральним націоналізмом і релігією та
Церквою; вважає, що як вірні служать своєму абсолютові – Богові, так
націоналісти вірні своєму богові – нації, і задля служіння ідеалові і вірний
католик, і вірний націоналіст готовий піти на великі жертви, навіть віддати
життя.
З’ясовано,
що різка зміна ставлення Д. Донцова до релігії та Церкви сталася
передовсім унаслідок спостереження публіциста за діяльністю більшовиків, які в підрадянській
Україні активно втілювали в життя марксистські постулати: руйнували храми,
розстрілювали священників та вчителів, спалювали книжки і, звичайно ж,
заборонили викладання релігії у школі (чого так прагнув у 10-х роках ХХ ст.
Д. Донцов).
Спостережено,
що, попри визнання важливої виховної та організаційної ролі Церкви в
суспільному житті, зокрема українського народу, Д. Донцов не виявляв у
тогочасних працях особистих християнських переконань, радше навпаки – іронія та критицизм щодо
християнства й надалі помітні в його працях. Тож констатовано, що звертання до
релігійної ідеології та церковної структури в автора суто прагматичне: він «приглядався»,
що можна використати для створення ефективної націоналістичної ідеології та
дієвої структури націоналістичної організації.
Визначено,
що з роками інтерес до релігійних догм у Д. Донцова посилювався, тож окреслено
ще один період у його політологічній творчості – містичний (хронологічно не
чітко обрамлений). Зауважено, що більшовизм автор сприймає як слугу диявола,
тим часом українську націю, українську Церкву – як слуг Божих. Спостережено, що
тексти Д. Донцова містять усе менше гострих зауваг щодо Церкви чи віри,
натомість перейняті релігійним пафосом. Стверджено, що погляди Д. Донцова
як публіциста і як людини на релігію та Церкву зазнали впродовж його життя
кардинальних змін, зумовлених передусім історичними й частково психологічними чинниками.
The evolution of the views on religion and the Church
held by D. Dontsov, the
theorist of integral nationalism, is traced, with particular attention given to
the historical and psychological reasons behind these transformations. It has
been established that in the first period of his public activity (the Marxist
period), D. Dontsov held
strongly negative views on religion, particularly regarding its teaching in
schools. At that time, he believed that religion and the Church served as tools
used by the state to politically and economically oppress the masses. It is
revealed that these views of the young publicist were largely influenced by the
widespread popularity of socialist ideas in Europe, which impacted many
prominent intellectuals of the time. Socialist ideas were perceived as
progressive and capable of transforming the social order for the better.
In the second period of his activity (the nationalist
period), D. Dontsov
acknowledges the significant role of religion and the Church in the functioning
of society. He views the Church as a consolidating force in the transformation
of a tribe into a nation and even notes ideological and structural similarities
between integral nationalism and religion. According to Dontsov, just as the
faithful serve their absolute – God – nationalists serve their own absolute – the
nation. In service to their ideal, both a faithful Catholic and a committed
nationalist are ready to make great sacrifices, even give their lives.
The article determined that the radical change in D. Dontsov’s
attitude toward religion and the Church was primarily the result of his
observations of Bolshevik activity in Soviet Ukraine. The Bolsheviks actively
implemented Marxist principles: destroying churches, executing priests and
teachers, burning books, and, of course, banning religious education in schools
– something Dontsov himself had advocated for in the 1910s.
Despite recognizing the important educational and
organizational role of the Church in social life, particularly in that of the
Ukrainian people, D. Dontsov’s
works from that period reveal no signs of personal Christian conviction. On the
contrary, irony and criticism toward Christianity remain present in his
writings. Thus, his turn to religious ideology and church structure appears to
be purely pragmatic: he was «observing» what could be utilized for the creation
of an effective nationalist ideology and a functional structure for a
nationalist organization.
Over time, D. Dontsov’s interest in religious dogma
intensified, prompting the identification of another phase in his political
thought – the mystical period (chronologically loosely defined). He came to view
Russian Bolshevism as a servant of the devil, while the Ukrainian nation and
the Ukrainian Church were seen as servants of God. His later texts contain
fewer sharp critiques of the Church or religion and are increasingly imbued
with religious pathos. Thus, D. Dontsov’s views – as both a publicist and an
individual – on religion and the Church underwent profound changes throughout
his life, driven primarily by historical and, to a lesser extent, psychological
factors.
На підставі ухвали Вченої ради Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, керуючись Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12 січня 2022 року № 44, 13 листопада 2025 р. утворено разову раду Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації Заболотнюка Ігоря Олександровича на здобуття ступеня доктора за спеціальністю В9 Історія та археологія.