На основі архівних матеріалів, мемуарної
літератури і періодики розкрито діяльність Жіночої Січі як структурного підрозділу
Карпатської Січі й організаційну форму участі жіноцтва у громадсько-політичному
та парамілітарному русі в Карпатській Україні в період «чехословацької кризи» (1938–1939).
Цей феномен розглянуто в ширшому історичному контексті розвитку жіночого руху на
Закарпатті в міжвоєнний період і як вияв загальноєвропейської тенденції до
мілітаризації суспільства, зокрема жіночої частини, в умовах наростання воєнної
загрози напередодні Другої світової війни.
Встановлено, що Жіноча Січ стала першою
спробою масової мілітаризації жінок українським націоналістичним рухом у
міжвоєнний період. Зʼясовано, що за короткий проміжок часу – від початку січня
до середини березня 1939 р. – організація змогла розгорнути свою
діяльність у всіх округах Карпатської України, розбудувати структуру жіночих
відділів, сформувати власний однострій, провести санітарний,
суспільно-політичний і розвідувальний вишколи, організувати шпиталь для
поранених січовиків у Хусті. Зазначено, що, незважаючи на те, що жінки в
Карпатській Січі виконували переважно допоміжні й обслуговувальні функції, їхня
роль була незамінною для забезпечення потреб військового формування Карпатської
України.
З’ясовано, що закарпатські жінки вперше одержали
можливість створити окремий напіввійськовий підрозділ і налагодити його роботу
згідно із власним баченням, здобути нові знання й опанувати нові спеціальності,
розширити спектр соціальних ролей, прийнятних для них, зрештою – продемонструвати
свою громадянську та національну позицію як повноцінних членів суспільства. Стверджено,
що при цьому їхній вплив на діяльність та управління Карпатською Січчю
залишався досить обмеженим: жінки не були представлені у складі її Головної команди
та військового штабу, не мали права володіти та застосовувати зброю, не були
введені нарівні з чоловіками до складу бойових підрозділів. Виявлено, що ці
обмеження відповідали панівним суспільним уявленням про роль жінки, які не
поширювалися на сферу збройного насильства.
Констатовано, що мілітаризація жіноцтва у
Карпатській Україні була передвісником ширшої гендерної трансформації, що мала
місце під час Другої світової війни, коли жінки суттєво збільшили свою присутність
як у тилових, так і бойових підрозділах збройних сил країн-учасниць.
Drawing on available archival sources, memoir literature, and
periodical materials, the article reveals the activities of the Womenʼs Sich as
a structural unit of the Carpathian Sich and the organizational form of women's
participation in the socio-political and paramilitary movement in Carpathian
Ukraine during the «Czechoslovak crisis» (1938–1939). This phenomenon is analysed in the
broader historical context of the development of the women's movement in
Transcarpathia in the interwar period and as a manifestation of the
pan-European tendency towards the militarization of society, including its female
part, amid growing military threats on the eve of the Second World War.
It has been
established that the Women’s Sich was the first attempt at mass militarization
of women by the Ukrainian nationalist movement in the interwar period. In a
short period of time – from the beginning of January to mid-March 1939 – the
organization was able to expand its activities in all districts of
Carpatho-Ukraine, develop a network of women's units, form its own uniform,
conduct sanitary, socio-political and intelligence training, and organize a
hospital for wounded Sich fighters in the city of Khust. Even though women
performed mainly auxiliary and service functions in the Carpathian Sich, their
role was indispensable for ensuring the needs of Carpatho-Ukraine’s military
formation.
Transcarpathian
women were for the first time given the opportunity to create a separate
paramilitary unit and organize its work in accordance with their own vision, to
acquire new knowledge and master new specialties, to expand the range of social
roles acceptable to them, and ultimately to demonstrate their civic and
national position as full members of society. At the same time, their influence
on the activities and leadership of the Carpathian Sich remained quite limited.
Women were not represented in its Chief Command and military headquarters, did
not have the right to possess and use weapons, and were not included on an
equal basis with men in combat units. These restrictions corresponded to the
prevailing social ideas about the role of women, which did not extend to the
sphere of armed violence.
The
militarization of women in Carpatho-Ukraine was a harbinger of a broader gender
transformation that took place during the Second World War, when women
significantly increased their presence in both the rear and combat units of the
armed forces of the main belligerents.
На підставі ухвали Вченої ради Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, керуючись Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12 січня 2022 року № 44, 13 листопада 2025 р. утворено разову раду Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації Заболотнюка Ігоря Олександровича на здобуття ступеня доктора за спеціальністю В9 Історія та археологія.