На підставі ухвали Вченої ради Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України від 1 вересня 2026 р. (Протокол № ), керуючись Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12 січня 2022 року № 44, 1 вересня 2026 р. утворено разову раду Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (Наказ директора Інституту № 53 від 01 вересня 2026 р.) з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації Литвиненко-Анпілової Людмили Романівни на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 Історія та археологія.
ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ЧИ ФІЛОЛОГІЧНІ СТУДІЇ: ПІДРУЧНИКИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ В УНІВЕРСИТЕТСЬКІЙ СИСТЕМІ
Досліджено теоретичні та практичні засади історико-літературних синтезів у контексті загальноєвропейських історіографічних традицій. Зазначено, що предметом дослідження є корпуси літературної історіографії, які посідають вагоме місце в історії становлення вітчизняної та європейської університетської освіти. Виокремлено стрижневі критерії історико-літературних праць, розглянуто тенденції розвитку підручників із літератури у ХІХ ст. З’ясовано відмінність між історіографічними корпусами літератури й навчальними посібниками, яка насамперед відображена у формальних характеристиках, критеріях селекції художніх текстів, авторських інтерпретаціях, концептуальних підходах і методологічній базі. Вказано, що основа історико-літературної синтези – це виявлення внутрішнього зв’язку між літературною історією, філософією та історією загалом, вивчення їхньої взаємозумовленості й деякою мірою взаємототожності. Саме тому визначено етапи розвитку історії письменства у світовій гуманітаристиці ХІХ ст., проаналізовано та систематизовано корпуси історій української словесності в типологічних зіставленнях з європейськими концепціями. Проартикульовано основні здобутки істориків літератури ХІХ ст., а також комплексно визначено методологію створення цілісного та науково обґрунтованого корпусу історії українського письменства в сучасних реаліях. Проаналізовано переваги й недоліки історико-літературних розвідок, оглядів і цілісних синтез Якова Головацького, Пантелеймона Куліша, Миколи Петрова, Миколи Дашкевича, Омеляна Огоновського, Івана Франка не лише в парадигмі української літературної історіографії, а й у процесі інтеграції України у світовий освітній простір, позаяк історіографія письменства має вагоме значення у розвитку університетської літературної освіти та створенні загальноєвропейського культурного дискурсу.
