9 липня 2025 р. у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника відбувся 2-ий круглий стіл істориків, на якому актуалізовано дискусійні проблеми українсько-польських міждержавних і міжнаціональних відносин новітньої доби, насамперед передумови, хід та наслідки Волинської трагедії 1943–1944 рр. Модерували захід заступник міністра закордонних справ України, кандидат юридичних наук Олександр Міщенко та в. о. ректора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, професор Ігор Цепенда. На круглому столі із пропозиціями виступили наші колеги завідувач відділу «Центр дослідження українсько-польських відносин», доктор історичних наук Микола Литвин та старший науковий співробітник відділу новітньої історії, кандидат історичних наук Микола Посівнич.
ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ЧИ ФІЛОЛОГІЧНІ СТУДІЇ: ПІДРУЧНИКИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ В УНІВЕРСИТЕТСЬКІЙ СИСТЕМІ
Досліджено теоретичні та практичні засади історико-літературних синтезів у контексті загальноєвропейських історіографічних традицій. Зазначено, що предметом дослідження є корпуси літературної історіографії, які посідають вагоме місце в історії становлення вітчизняної та європейської університетської освіти. Виокремлено стрижневі критерії історико-літературних праць, розглянуто тенденції розвитку підручників із літератури у ХІХ ст. З’ясовано відмінність між історіографічними корпусами літератури й навчальними посібниками, яка насамперед відображена у формальних характеристиках, критеріях селекції художніх текстів, авторських інтерпретаціях, концептуальних підходах і методологічній базі. Вказано, що основа історико-літературної синтези – це виявлення внутрішнього зв’язку між літературною історією, філософією та історією загалом, вивчення їхньої взаємозумовленості й деякою мірою взаємототожності. Саме тому визначено етапи розвитку історії письменства у світовій гуманітаристиці ХІХ ст., проаналізовано та систематизовано корпуси історій української словесності в типологічних зіставленнях з європейськими концепціями. Проартикульовано основні здобутки істориків літератури ХІХ ст., а також комплексно визначено методологію створення цілісного та науково обґрунтованого корпусу історії українського письменства в сучасних реаліях. Проаналізовано переваги й недоліки історико-літературних розвідок, оглядів і цілісних синтез Якова Головацького, Пантелеймона Куліша, Миколи Петрова, Миколи Дашкевича, Омеляна Огоновського, Івана Франка не лише в парадигмі української літературної історіографії, а й у процесі інтеграції України у світовий освітній простір, позаяк історіографія письменства має вагоме значення у розвитку університетської літературної освіти та створенні загальноєвропейського культурного дискурсу.