ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ЧИ ФІЛОЛОГІЧНІ СТУДІЇ: ПІДРУЧНИКИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ В УНІВЕРСИТЕТСЬКІЙ СИСТЕМІ

Досліджено теоретичні та практичні засади історико-літературних синтезів у контексті загальноєвропейських історіографічних традицій. Зазначено, що предметом дослідження є корпуси літературної історіографії, які посідають вагоме місце в історії становлення вітчизняної та європейської університетської освіти. Виокремлено стрижневі критерії історико-літературних праць, розглянуто тенденції розвитку підручників із літератури у ХІХ ст. З’ясовано відмінність між історіографічними корпусами літератури й навчальними посібниками, яка насамперед відображена у формальних характеристиках, критеріях селекції художніх текстів, авторських інтерпретаціях, концептуальних підходах і методологічній базі. Вказано, що основа історико-літературної синтези – це виявлення внутрішнього зв’язку між літературною історією, філософією та історією загалом, вивчення їхньої взаємозумовленості й деякою мірою взаємототожності. Саме тому визначено етапи розвитку історії письменства у світовій гуманітаристиці ХІХ ст., проаналізовано та систематизовано корпуси історій української словесності в типологічних зіставленнях з європейськими концепціями. Проартикульовано основні здобутки істориків літератури ХІХ ст., а також комплексно визначено методологію створення цілісного та науково обґрунтованого корпусу історії українського письменства в сучасних реаліях. Проаналізовано переваги й недоліки історико-літературних розвідок, оглядів і цілісних синтез Якова Головацького, Пантелеймона Куліша, Миколи Петрова, Миколи Дашкевича, Омеляна Огоновського, Івана Франка не лише в парадигмі української літературної історіографії, а й у процесі інтеграції України у світовий освітній простір, позаяк історіографія письменства має вагоме значення у розвитку університетської літературної освіти та створенні загальноєвропейського культурного дискурсу.