Наголошено, що в історії України роль жінки особлива: вона
мала не тільки продовжувати рід, не лише виховувати його в національно-християнському
дусі, а й захищати навіть зі зброєю в руках. Відтак відзначено, що тим-то місія
української жінки виняткова, і не лише в українській, а й світовій історії.
Виокремлено декілька її типів: 1) жінка – володарка, державний діяч
(приклад – велика київська княгиня Ольга-Олена); 2) жінка – повелителька
чужих країв (приклад – Регіна: Анна Ярославна, дружина французького короля
Генриха І; Настя Лісовська, знана як Роксолана); 3) жінка – повелителька
слова (Марко Вовчок, Леся Українка, Ольга Кобилянська й ін.); 4) жінка – громадська
діячка, самарянка (Наталія Кобринська, Харитя Кононенко й ін.); 5) жінка –
войовниця. Акцентовано, що таких жінок виховав період державницьких змагань.
Зазначено, що «прекрасна половина» виступає тут у двох іпостасях: жінка-воїн
(Олена Степанівна, Софія Галечко, Гандзя Дмитерко) і жінка-підпільниця (Ольга
Басараб, Дарія Гнатківська, Катерина Зарицька та ін.) На етапі Української
повстанської армії (УПА) ці відмінності зникли: жінки були одночасно і
підпільницями, і вояками, і письменницями (Марта Гай, Богдана Світлик), і
самарянками. Наголошено, що це стало масовим, а також соборним явищем, оскільки
участь у національно-визвольній боротьбі брали жінки з різних регіонів України. Висвітлено
особливо промовисті сторінки української історії з погляду відстоювання жінками
не тільки своїх, рівних з усіма, соціально-психологічних, а й
національно-державницьких прав. Зазначено, що публікація складається з
чотирьох невеликих глав про наших берегинь, які разом із чоловіками боролися за
незалежність України, підтримували їх, відбували ув’язнення в ГУЛАГу, гинули,
але не здавалися, виявляючи небувалі зразки вірності та безкомпромісності як у
час комуністичної, так і нацистської окупацій. Наголошено, що такі жінки – зразок
для наших сучасників, зокрема тих героїнь, які зараз воюють проти російської
агресії на Сході України.