3 жовтня 2025 року у Львові відбулася Х Всеукраїнська наукова конференція «Проблеми дослідження українського визвольного руху ХХ століття», ініційована та організована відділом новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крипʼякевича НАН України за участі та сприяння Львівської обласної військової адміністрації, Львівської обласної ради, Львівського національного університету ім. Івана Франка, Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, Центру незалежних історичних студій, Меморіально-пошукового центру «Доля», Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника. З огляду на сучасні умови, захід було проведено у змішаному форматі (очно/дистанційно).
МІСТО В МОДЕРНІСТИЧНІЙ ПОЕЗІЇ. УРБАНІСТИЧНІ ВІРШІ ҐЕОРҐА ГАЙМА ТА БОГДАНА ІГОРЯ АНТОНИЧА
Вперше в літературознавстві здійснено порівняльний аналіз урбаністичної лірики Богдана Ігоря Антонича і Ґеорґа Гайма (Georg Heym). Досліджено спільне й розбіжне в семантичних кодах та характерних практиках образотворення, з яких виростає поетика обох авторів. Зазначено, що місто – визначальний топос модерністичного письменства й центральна категорія модерністичного світосприйняття, відтак у жодну іншу добу воно не користувалося такою увагою письменників, як наприкінці XIX ст. і в першій третині XX ст. Вказано, що модерне місто набуває обрисів щойно в середині XVIII ст., а модерністичне – від другої половини XIX ст. й особливо на початку XX ст. через діалектичне заперечення й подолання «просвітницького міста». Констатовано, що метафора моря й семантика стихії, зазвичай водної, характеризують експресіоністичне мовлення, а експресіоністична лірика просякнена апокаліптичними візіями; урбаністична модерністична лірика – екстраполяція внутрішнього світу (станів свідомості) на світ зовнішній. Відзначено, що негативне захоплення – визначальна риса урбанністичного дискурсу в експресіоністичній поезії; експресіоністична урбаністична лірика – романтичний бунт проти урбанізації як визначального структурного елемента цивілізаційної еволюції людства, а демонізація – основний інструмент критики міста в експресіоністичній ліриці. Особливу увагу присвячено функції памʼяті та пригадування у великоміській модерністичній поезії.
Зазначено, коли в Гайма, представника раннього експресіонізму в німецькій літературі, місто постає топосом апокаліпси, в Антонича картина міста суттєво диференційованіша. Вказано, що тематичній розмитості міських ландшафтів Гайма протистоять структурні урбанні субтопоси Антонича, головний поміж них – площа (майдан). Констатовано, що Антоничева поетика рухається від конкретного до абстрактного, його апокаліпса приземленіша, естетизованіша й ігровіша, а сурми останнього дня сурмлять на площах із конкретними назвами; місто Антонича віталістичніше, ніж у Гайма, навіть тоді, коли ліричний субʼєкт накликає на нього потоп – у ньому лунають не лише експресіоністичні, а й формалістичні та кубістичні мелодії. У дослідженні використано такі методи аналізу: текстового, паратекстового й контекстового, дистрибутивного, поетикального, семантичного, стилістичного, герменевтичний і постструктуралістський.