Досліджено образ міста у книжці віршів «Три перстені»
українського поета-модерніста, уродженця Лемківщини Богдана Ігоря Антонича. Проаналізовно семантичні коди й характерні
практики образотворення, висвітлено звʼязок між лексико-семантичним рівнем і
рівнем поетикальної семантики, розкрито механізми образотворення, виділено притаманні
для модерністичного мовлення загалом і мовлення поета зокрема образи, подано
мовно-психологічний портрет міста.
Вказано, що місто – визначальний
топос модерністичного письменства і центральна категорія модерністичного
світосприйняття. Зазначено, що в жодну
іншу добу місто не користувалося такою увагою письменників, як наприкінці XIX ст. й у першій третині XX ст.,
модерне місто набуває обрисів щойно в середині XVIII ст., а модерністичне – від другої половини XIX ст. й, особливо, на початку XX ст.
через діалектичне заперечення і подолання «просвітницького міста».
Стверджено, що в модернізмі суттєву роль відіграє мова
зображення, відтак акцент переміщується з предмета на спосіб зображення,
звʼязок мови зображення з його предметом слабшає, а найрадикальніші
модерністичні течії і напрями рвуть його – модернізм переосмислює роль мови та переглядає
стосунки мови й дійсності. Констатовано, що мова стає самоцінністю,
звільняється від рабства утилітарного функціоналізму.
Досліджено семантику та функції образу дому. Дім і метаморфози, повʼязані з ним, виявлено
в більшості віршів книжки «Три перстені»: дім – вихідний пункт і місце
фізичного перебування ліричного субʼєкта. Творення поезії прирівняно до
подолання просторових обмежень, поставлених будинком у вигляді стін, даху,
вікон, дверей, до розмивання меж обʼєктів усередині, а також до сну. Відзначено,
що поміщення дому у простір поезії відкриває ще один вимір –
філософсько-екзистенційний домівки буття.
Використано методи текстового, контекстового,
дистрибутивного, поетикального, семантичного, стилістичного аналізів,
герменевтичний і постструктуралістський методи.
