Досліджено події 1905 р. у Львові, який хоч і не був центром робітничого руху і не мав для цього об’єктивних причин (значної кількості власне робітників), проте став місцем численних соціальних виступів, при чому з виразним національним польським виміром через солідарність місцевих поляків із повсталими поляками в Російській імперії.
Проаналізовано події революційного 1905 р. у Львові, коли соціал-демократи, розпочавши з мітингів на підтримку поляків Російської імперії, змогли стати головним політичним гравцем у місті. Показано, як вони організовували демонстрації, підтримували страйкарів, вели переговори від їхнього імені, і зрештою, коли в Росії оголосили про намір провести ліберальні реформи, стали тими, хто найактивніше просував ідею загального виборчого права в Австро-Угорській імперії. Проаналізовано, як при цьому вони змогли мобілізувати під свої знамена тих, хто за інших обставин навряд чи з ними б солідаризувався.
Показано, як на соціальні виступи впливала внутрішньополітична конкуренція та міжнаціональні стосунки, як протистояння між польськими соціалістами й націоналістами у Варшаві спричинило криваві конфлікти на тому ж ґрунті у Львові та як діяли соціалісти українці та євреї, які постали перед вибором між соціальною і національною солідарністю. Висвітлено, кого звинувачували в антисемітизмі, а кого – у зраді національних інтересів на користь ефемерної справедливості.
Описано те, як Львів став ареною цієї боротьби: де були головні місця для протестів, де збиралися страйкарі, якими маршрутами вони проводили свої маніфестації, а також, які локації ставали місцями конфліктів, де збиралися робітники і куди вони ішли, щоби висловити протест.
Розглянуто й чинник місцевого патріотизму: якою була політика місцевого самоврядування, як патріотична карта розігрувалася, щоб налаштувати львівських робітників проти робітників інших регіонів імперії, як розуміли патріотизм підприємці, а як – робітники, і як соціалісти намагалися вирішити цю дилему.
Lviv was not the center of the
labor movement and had no objective reasons for this – there was no significant
number of workers. Nevertheless, in 1905, the city became a location for
numerous social protests. Moreover, with a distinct national Polish character,
due to the solidarity of local Poles with the insurgent Poles in the Russian
Empire.
The article talks about the
events of the revolutionary year of 1905 in Lviv, when the social democrats,
starting with rallies in support of the Poles of the Russian Empire, eventually
became a key political player in the city. They organized demonstrations,
supported the strikers and negotiated on their behalf. After all, when Russia announced
its intention to carry out liberal reforms, the Social Democrats became the
ones who most actively promoted the idea of universal suffrage in the
Austro-Hungarian Empire. At the same time, they were able to mobilize under
their banner those who would hardly have supported them under other
circumstances.
It is shown how competition
between political parties and international relations influenced social
protests. How the confrontation between Polish socialists and nationalists in
Warsaw caused bloody conflicts on the same ground in Lviv. And how Ukrainian
and Jewish socialists acted, faced with a choice between social and national
solidarity. Who was accused of anti-Semitism, and who was accused of betraying
national interests in favor of ephemeral justice.
It is highlighted how Lviv became
the arena of this struggle – where were the main places for protests, where the
strikers gathered, which routes they used to conduct their demonstrations. And
also which points became places of conflict, where workers gathered and where
they went to protest.
The factor of local patriotism
was also considered: what was the policy of local self-government, how the
patriotic card was played to set Lviv workers against workers from other
regions of the empire. How entrepreneurs understood patriotism, how workers
understood it, and how socialists tried to solve this dilemma.
Колектив Інституту українознавства ім. І. Крипя’кевича НАН України висловлює щирі співчуття директорові Інституту, доктору історичних наук, члену-кореспонденту НАН України, професору, Соляру Ігорю Ярославовичу та усій родині з приводу важкої втрати - відходу до вічності його Тата, Соляра Ярослава Петровича.
Вічна, світла і добра пам’ять!