Досліджено діяльність відновленої в міжвоєнний період русофільської
партії, яка залишалася вірною власним ідейним орієнтирам, декларуючи тяглість
своєї історичної традиції та правонаступність щодо довоєнної інституції. Зазначено,
що змагаючись за вплив на політичній арені, ця партія, з притаманним їй
конформізмом, змогла здобути прихильність польської влади та повернути
володіння своїми товариствами: Ставропігією, Народним домом, «Галицько-руською
матицею». Вказано, що проблема виборювання права на Народний дім – єдине
товариство, для якого призначалися урядові комісари, надовго захопила весь
український політикум, ставши причиною міжпартійних конфліктів та
внутріпартійних чвар русофілів, питанням політичних торгів між партіями і
владою в передвиборчих баталіях, індикатором взаємин із державою та одним із
головних суспільних дискурсів.
Показано, що боротьба за Народний дім була важливою передумовою розколу
Русскої народної організації в 1926 р. Встановлено, що група осіб на чолі
з М. Бачинським, Л. Черкавським, О. Лисяком вийшла з РНО й заснувала
Русску аграрну партію, пояснивши це бажанням створити «здорову опозицію» до
русофільського керівництва й активніше захищати права селянства. Зазначено, що
члени РАП заручилися підтримкою польських урядовців, щоб заволодіти Народним
домом і здобути мандати на виборах 1928 р. та 1930 р. Констатовано,
що на виборах до сейму й сенату 1928 р. за сприяння польського уряду РНО та
РАП об’єдналися, проте так і не здобули жодного мандата, а в елекційних
кампаніях 1930 р. РАП ішла одним виборчим списком із проурядовою партією
ББ і здобула два.
Описано намагання догодити польській владі одного з
лідерів РАП – М. Бачинського,
який декларував відмінність ідеології своєї політичної сили від усього
русофільства, позиціонуючи її членів «русинами», які, на відміну від РНО, не
прагнули об’єднання з Росією (але при цьому й надалі сповідували ідею єдності
«русского» народу і використовувати термін «русский» на означення галицьких
українців).
Висвітлено антиукраїнську позицію М. Бачинського щодо складних аспектів
українсько-польських стосунків. Спостережено, що цей русофільський діяч
негативно оцінював патріотично налаштовані українські сили, зокрема ГКЦ, яку
звинувачував у тому, що її духовенство не зупинило польсько-української війни
1918–1919 рр. Виявлено, що він також не засуджував «пацифікації», яку
проводив польський уряд щодо українського населення, виступав проти
запровадження національних ідентифікаторів «українець», «Україна» тощо.
Уперше на архівних матеріалах Станіславівського воєводства простежено
спроби польської влади підтримати русофілів із РАП, іменуючи членів цієї партії
«русинами», тобто так само, як поляки називали весь український народ. Висновано,
що саме угодова політика й непопулярність серед народних мас спричинилися до
ліквідації РАП у 1934 р. – її члени приєдналися до Русскої селянської
організації.