Залучено до наукового обігу листи до Петра
Курінного, очільника Лаврського музею культів та побуту (від 1926 р. – Всеукраїнського
музейного городка) в Києві, що містять інформацію про пошук роботи,
працевлаштування, кваліфікацію й мотивації адресантів. З’ясовано, що від часу
призначення на посаду директора до моменту арешту й звільнення 1933 р. П. Курінний
активно формував кадровий склад установи. Встановлено, що для заповнення
вакансій він використовував свої знайомства з часів навчання, учителювання та
музейної роботи на Уманщині, прислуховувався до рекомендацій колег і друзів.
Показано, що керівник Лаврського музею/заповідника отримував чимало
листів-прохань щодо працевлаштування: колишні учні (Андрон Гіглавий, Василь
Багач, Леся Цівчинська, Василь Чижський, Яків Казщук) прагнули обійняти хоча б
технічні посади в київському музеї (сторожа/вартового), аби влаштувати своє
проживання й здобути вищу освіту; фахівці з вищою освітою й практичним досвідом
у музейництві шукали цікавої і сталої роботи (Кость Штепа, Микола Касперович, Петро
Піневич, Кость Петичинський, Степан Дроздов-Мишківський, Федір Маслун,
Володимир Пархоменко, Вальтер Фохт, Борис Пилипенко, Семен Підгайний та ін.);
«вище керівництво» (Володимир Баланін, Клим Коник, Сергій Мінкевич)
висловлювало побажання щодо прилаштування потрібних людей, зокрема родичів, тощо.
Зауважено, що водночас і сам Петро Курінний безпосередньо звертався до
перевірених адміністраторів, провідних істориків та мистецтвознавців (Івана
Олексієва, Олександра Якубського) із пропозиціями долучитися до лаврського
інтелектуального співтовариства. Зазначено, що певна частина адресантів отримала
бажане місце у штаті Лаврського музею/заповідника.
Наголошено, що адміністративні рішення
П. Курінного не варто розглядати як потурання друзям або родичам на шкоду
справі, адже основним критерієм працевлаштування були спроможність якісно
виконувати посадові обов’язки, відповідна освіта, професіоналізм, досвід,
мотивація, здатність ефективно взаємодіяти з людьми. Висновано, що кадрова політика
директора була виваженою й почасти прагматичною, своєрідним балансуванням між
пошуком кращих тогочасних спеціалістів-музейників, наданням шансу колишнім
учням влаштувати життя і задоволенням «примх» чиновників НКО УСРР.