Висвітлено процес формування радянської
гілки влади в західних областях Української РСР повоєнного періоду. Акцентовано, що насадження радянської
влади в регіоні відбувалося за зразком сталінської більшовицько-радянської управлінської системи, що
функціювала на всій території СРСР. Визначено загальнореспубліканські
й місцеві чинники, які впливали на процес відбору та підготовки кадрів
(зменшення кількості фахових управлінців, діяльність потужного
національно-визвольного руху під проводом ОУН і УПА, відсутність тяглості
радянських традицій у сфері партійно-державного управління, антирежимні настрої
населення тощо).
Наголошено на імпортованості більшовицької
влади в регіон, оскільки її репрезентантами передовсім були приїжджі зі східних
областей УРСР партфункціонери, а вихідцям із місцевого населення, у кращому
випадку, відведено роль заступників голів виконкомів і завідувачів відділів. Встановлено,
що наймасовіше місцевий елемент був представлений у сільських радах, адже
відряджених емісарів бракувало, щоб обійняти найнижчу управлінську гілку. Зазначено,
що останні неохоче зголошувалися на ці
посади через загрозу підпілля ОУН. Зʼясовано, що після 1945 р. унаслідок
політики «коренізації» влада почала активніше залучати місцевих до управління
регіоном, проте найвищі пости залишалися у прибулих комуністів, що негативно
позначалося на сприйнятті радянської влади місцевим населенням.
Вказано на низький освітній і фаховий рівні
приїжджих партфункціонерів, що було наслідком специфічної кадрової політики
режиму, коли основною умовою призначення на посаду були не якісні
характеристики претендента, а наявність партквитка. Констатовано, що низькі
фахові й моральні якості приїжджих управлінців, незнання місцевих умов та
української мови, а також неготовність працювати в умовах перманентного збройно-політичного конфлікту не сприяли
виконанню чиновниками своїх обов’язків, унаслідок чого плинність кадрів у
регіоні була надзвичайно високою. Спостережено, що бракувало освіти й управлінських
навичок також вихідцям із місцевого населення, адже з радянською владою
погоджувалися співпрацювати передовсім маргінали. Виснувано, що усвідомлюючи
проблему, влада налагодила мережу навчальних курсів для посадовців різних
рівнів, проте кадрові проблеми переслідували її і в наступні роки, хоча й у
менших масштабах.