Визначено представлення культурною
дипломатією української культурної спадщини на міжнародній арені з метою зміцнення національної безпеки й української державності.
За мету поставлено вивчити вплив культурної дипломатії на процес ґарантування
суверенітету і територіальної цілісності України. Відповідно до визначених завдань, щоби відтворити
контекст епохи, участь культурної дипломатії України в репрезентації держави,
її визнанні, підтримці, утвердженні в мирний і воєнний час, опрацьовано та
проаналізовано оповідні (наративні), документальні, масові джерела, матеріали
періодичної преси.
Досліджено чинники впливу на культурну
дипломатію та середовище її праці за кордоном, практики її діяльності. Звернено
увагу на те, що нищення культурної спадщини, нівелювання історичної пам’яті й ознак
української державності в Україні російським інтервентом утруднює за кордоном
працю культурної дипломатії. Основною платформою для культурної дипломатії у
світі визначено ЮНЕСКО. Окреслено міжнародні договори, що охороняють світову
культурну, природну, нематеріальну культурну спадщину країн-учасників, що ратифікували
Конвенції ЮНЕСКО, вплив цих документів на захист української культурної
спадщини.
Вивчено популяризацію культурною
дипломатією злочинів проти людяності (на прикладі Голодомору 1932–1933 рр.
в Україні), опікування та інспірацію процесу визнання Голодомору всіма країнами
світу задля припинення російської інтервенції в Україні, гарантії миру та
світової безпеки, територіальної цілісності й незалежності України. Відзначено важливу
роль Українського інституту та культурних інститутів інших держав як
майданчиків популяризації культурних надбань України.
Зазначено, що задоволення
культурних прав, протистояння використанню культурної спадщини як інструмента
для фінансування організованої злочинності та тероризму – це наслідки
діяльності культурної дипломатії. Проаналізовано заходи культурної дипломатії
України, що використовувалися для позиціонування країни у світі, утверджували
мир, сприяли діалогу культур, утверджували українську державність. Відзначено,
що для України виграти інформаційну війну – це перемогти і зберегти
державність. Констатовано, що нагальною залишається необхідність позиціонувати
Україну на міжнародній арені засобами культури, сприяти поширенню правдивих інформаційних
джерел, створювати нові інформаційні канали, оцифровувати культурну спадщину,
архівні джерела та матеріали. Культура в контексті війни мовою української
дипломатії означає боротьбу за збереження культурної спадщини, утвердження
ідентичності, гарантування української державності. Відзначено можливість у
майбутньому перетворити культурну дипломатію на майданчик гарантування миру,
безпеки, державності, економічного зростання України.