Стверджено,
що проблема «Іван Франко і модернізм» не втрачає актуальності в наукових колах:
одні літературознавці навідріз заперечують «модерність» творів письменника,
інші ж упевнено зараховують автора до українських модерністів. Спостережено, що
виклик із визначенням стилю письменника пов’язаний і з різноманіттям його
творчості, що охоплює кілька літературних стилів та напрямів: від романтизму до
модернізму з елементами сюрреалізму. Крім того, зазначено, що проблему
ускладнює і сам модернізм, який вважається одним із найбільш суперечливих та
непояснених стилів в історії української літератури, містить багато
суперечностей і складно піддається дефініції.
Констатовано,
що І. Франко репрезентує окрему сторінку українського модернізму. Досліджено
літературний стиль письменника, зокрема зосереджено увагу на зв’язку реалізму
та модернізму в його прозі. Проаналізовано думки дослідників останнього періоду
творчості І. Франка та визначено головні аспекти дослідження цієї
проблеми.
Актуалізовано
проблему переходу письменника з одного стилю до іншого, а також спадкоємність
та неперервність стилів. Розглянуто модернізм і як протиставлення, і як alter
ego модернізму, що дало змогу побачити проблему з нової перспективи.
Проаналізовано
різні наукові погляди теоретиків модернізму та розглянуто романтизм,
натуралізм, символізм, фольклоризм, сюрреалізм і психологізм як паростки
модернізму у творах І. Франка.
Зроблено
спробу пролиття «нового світла» на класифікацію стилю письменника. Акцентовано
на потребі не чіткої диференціації, а радше визнанні синтезу стилів у творчості
письменника, дифузії різних напрямів та рис. Окрім того, констатовано, що важливим
є визнання і підсвідоме тяжіння автора до сюрреалізму, спричинене впливами
різних чинників на творчість письменника.