ТАРАС ФРАНКО ЯК «НЕБЛАГОНАДІЙНИЙ» ДИРЕКТОР ІДЕОЛОГІЧНОГО МУЗЕЮ СВОГО БАТЬКА
Статтю підготовлено в межах стипендійної програми Центру діалогу ім. Юліуша Мєрошевського.
Розглянуто діяльності Т. Франка як директора Музею Івана Франка у Львові, що припала на 1947–1949 рр. і відбувалася в час посилення радянської ідеологічної пропаганди й активного творення культу І. Франка як Каменяра та письменника-революціонера. На підставі архівних джерел встановлено головні причини призначення Т. Франка на посаду директора, розкрито внутрішній конфлікт сина між необхідністю облаштування прорадянської експозиції та неприйняттям радянських штампів і парадигм, викривлень і спотворень образу його батька. Вказано на умови постійного ідеологічного тиску радянської влади на роботу директора й музейних працівників, атмосферу донесень і шпіонажу.
З’ясовано роль Т. Франка в налагодженні науково-дослідної роботи музею, організації експедицій на Дрогобиччину, примноженні фондів цінними експонатами, поповненні книгозбірні, встановленні першого в Україні пам’ятника І. Франкові роботи Г. Пивоварова, написанні низки важливих фактографічних мемуарних статей і нарисів, створенні галереї малярських робіт про письменника.
Встановлено, що причиною звільнення Т. Франка з посади в музеї стала низка «політичних» і «буржуазно-націоналістичних помилок», які виявлялися насправді в небажанні сина фальсифікувати біографію свого батька та спотворювати його справжній образ на догоду радянській системі. Встановлено, що після звільнення з посади справжні здобутки Т. Франка як директора музею свого батька було приховано (його статті, мемуари та картини збереглися у фондах) або приписано іншим особам (ініціативу у встановленні першого пам’ятника І. Франкові несправедливо присвоїв наступний директор – І. Кияшко). Зʼясовано, що покаранням для «непокірного» сина стало його примусово-добровільне переселення зі Львова до Києва влітку 1950 р.
The article was prepared within the framework of the scholarship program of the Juliusz Mieroszewski Center for Dialogue.
The article
deals with the activities of T. Franko as the director of the Ivan Franko
Museum in Lviv from 1947 to 1949, a period characterized by intensified Soviet
ideological propaganda and the active promotion of Franko’s cult as «Kamenyar»
and a revolutionary writer. On the basis of archival sources, the author
identifies the main reasons for the appointment of T. Franko as director,
reveals the son’s internal conflict between the need to arrange a pro-Soviet
exposition and the rejection of Soviet stamps and paradigms, distortions and
distortions of his father’s image. The conditions of constant ideological
pressure from the Soviet authorities on the work of the director and museum
staff, the atmosphere of denunciation and espionage are also pointed out.
The role of T. Franko
in establishing the museumʼs research work, organizing expeditions to Drohobych
region, enriching the museumʼs collections with valuable exhibits, expanding
the library, establishing the first monument to I. Franko in Ukraine by H. Pyvovarov,
writing a number of important factual memoir articles and essays, as well as
creating a gallery of paintings about the writer, has been clarified.
It was found
that the reason for T. Franko’s dismissal
from his position at the museum was a series of «political» and «bourgeois-nationalist
errors», which actually revealed his unwillingness to falsify his father’s biography
and distort his true image in favor of the Soviet system. After his dismissal,
the true achievements of T. Franko as the director of his father’s museum
were either hidden (his articles, memoirs, and paintings were preserved in the
museum’s collections) or attributed to others (the initiative to establish the
first monument to I. Franko was unjustly claimed by the museum's next
director, I. Kiyashko). The punishment for the «disobedient» son was his
forced-voluntary relocation from Lviv to Kyiv in the summer of 1950.