ВИНАЙДЕННЯ ЖІНОЧОЇ СТАРОСТІ: ДОСВІДИ ЖІНОЧОГО СТАРІННЯ ЯК ПРАКТИКА ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МАЛІЙ ПРОЗІ
Здійснено спробу ревізувати досвіди
жіночого старіння крізь призму студій повсякдення в сучасній малій українській
прозі. Простежено підходи до дослідження і дефініції повсякдення в контексті
історії, філософії, антропології, культурології. Досліджено вплив повсякдення
на буття старої жінки. Зосереджено увагу на тому, як у контексті повсякдення
старі жінки освоюють простір і час. Висвітлено особливості комунікації старих
жінок зі світом та власним тілом. Основний акцент зроблено на осмисленні дому
як простору, що, з одного боку, обмежує жінку впродовж усього її існуванням,
слугуючи метафорою замкненості у своєму досвіді, а з другого – є потенційною
зоною безпеки та творчості. Наголошено на прагматичному й афективному аспектах
дому в житті старої жінки. Досліджено циклічність часу для старої жінки, що
розгортається нелінійно, йде врозріз із дійсним історичним часом, відтак
циклічність забезпечує ритуалізованість повсякдення.
Детально розглянуто літературні
репрезентації повсякденних практик у малій прозі Артема Чеха («Район Д»), Ірини
Цілик («Червоні на чорному сліди») та Тані Малярчук («Звірослов»). Висвітлено,
як через повсякденні ритуали героїням удається взаємодіяти з іншими, протистояти або ж піддаватися
впливу старіння, освоювати новий життєвий світ цього вікового періоду.
Наголошено на нерозривному зв’язку між тілом та містом, що впливає також і на
мову персонажок. Констатовано важливість виходу старої жінки за межі
повсякденності (через святкові ритуали чи поворотні зустрічі з молодшими
поколіннями), що часто призводить до переломних моментів для застиглого буття
старої жінки, а водночас може й бути нагодою переосмислення себе. Вказано на
амбіваленість усталеності повсякденного життя: з одного боку, воно є джерелом
стабільності, а з другого – обмежує можливості старої жінки.
The article revisits the experiences
of female aging through the lens of everyday life studies in contemporary
Ukrainian short prose. It traces approaches to the study and definition of
everyday life within the contexts of history, philosophy, anthropology, and
cultural studies. The research explores the influence of everyday life on the
existence of elderly women, focusing on how they navigate space and time in
this framework. The article highlights the peculiarities of elderly women’s
communication with the world and their own bodies. Special attention is given to the
concept of home, understood as a space that both restricts women throughout
their lives, serving as a metaphor for confinement in personal experience, and
offers a potential zone of safety and creativity. The pragmatic and affective
aspects of home in elderly women’s lives are emphasized. The cyclical nature of
time for elderly women, which contrasts with linear historical time, is
analyzed as a factor that ritualizes everyday life.
The study closely examines literary
representations of everyday practices in short prose by Artem Chekh («Raion D»), Iryna Tsilyk («Chervoni na chornomu slidy»), and Tania Malyarchuk («Zviroslov»). It identifies everyday rituals
that help the characters interact with others, resist or be affected by aging,
and adapt to a new stage of life. The article underscores the intrinsic
connection between the body and the city, which also shapes the language of the
characters. The necessity of transcending everyday life (through festive
rituals or pivotal encounters with younger generations) is identified as a
transformative moment for the stagnant existence of elderly women. The study notes the ambivalence of
everyday life’s stability: on the one hand, it serves as a source of stability,
while on the other, it limits the possibilities available to elderly women.