МІЖ RES GESTAE (ІСТОРІОГРАФІЄЮ) ТА RES FICTAE (ІСТОРИЧНОЮ ПРОЗОЮ): ДЕЛІМІТАЦІЯ І ДЕМАРКАЦІЯ КОРДОНІВ

Автор
Ігор НАБИТОВИЧ
DOI
https://doi.org/ 10.33402/ukr.2025-41-335-347
Анотація

Констатовано, що історіографія (грецьке ίστορία – оповідання, розповідь) – галузь, яка вивчає історію історичної науки, науковий історичний дискурс, займається студіями над минулим, історичними наративами з певної проблеми або теми.

Зазначено, що історична проза як частина національної літератури – невідʼємна частина культурного буття модерних націй, одне із завдань якої – формування культурної пам’яті великих груп, що творять національні простори, структурують минуле і зберігають його повноту й неповторність. Зауважено, що історична проза народжується на межі двох наративних стратегій: історіографії, завдання якої – відтворення «справжнього минулого», та красного письменства як особливого засобу освоєння світу.

Стверджено, що в українській літературі історична проза в усі періоди свого існування намагалася найчастіше художньо конструювати минуле як націєтворчий міт (апофеозом цих тенденцій власне стала історична проза української еміґрації ХХ ст.).

Заакцентовано на тому, що між мистецтвом і наукою, між художньою літературою (насамперед історичною прозою) й історією, існує корелятивний зв’язок: перше освоює світ через мистецькі образи, через художнє його освоєння, друга шукає логічного пояснення закономірностей Універсуму.

Зауважено, що автор історичного роману, на відміну від історика, не може претендувати на всеохопне уявлення про дії окремих осіб, народів, вплив природних чинників на рух історичних подій. Простежено, що письменник шукає свою перспективу: він прагне в художній формі, через зображення подій минулого, реконструйовані людські вчинки й помисли, які він вигадав (зокрема й у межах сучасної йому наукової парадигми), створити свій художній взірець певної доби.

Виснувано, що мистець претендує на право по-своєму трактувати минулі події, наповнювати їх антропологічною перспективою, і такий підхід дає змогу письменникові не тільки досягати власних потрактувань суспільно-політичних устремлінь, а й робити власні історіософські узагальнення, творити власне бачення історичного розвитку.

Ключові слова

історія, історична проза, історіософія, res gestae, res fictae.

Повний текст
Завантажити оригінал
Author
Іhor NABYTOVYCH
DOI
https://doi.org/ 10.33402/ukr.2025-41-335-347
Annotation

The article notes that historiography (Greek ίστορία – narrative, story) is a branch that studies the history of historical science, scientific historical discourse, and is engaged in studies of the past, historical narratives on a particular problem or topic.

Historical fiction as part of national literature is an integral part of the cultural life of modern nations, one of the tasks of which is to form the cultural memory of large groups that create national spaces, structure the past and preserve its completeness and uniqueness. It is noted that historical fiction is born on the borderline of two narrative strategies: historiography, whose task is to recreate the «true past», and fiction as a special means of exploring the world.

The article points out that in Ukrainian literature, historical prose in all periods of its existence has most often tried to artistically construct the past as a nation-building mark (the apotheosis of these trends was actually the historical prose of the twentieth-century Ukrainian emigration).

The author emphasised that there is a correlation between art and science, between fiction (primarily historical prose) and history: the former explores the world through artistic images, through its artistic development, while the latter seeks a logical explanation of the laws of the Universe.

It is noted that the author of a historical novel, unlike a historian, cannot claim to have a comprehensive view of the actions of individuals, nations, and the influence of natural factors on the course of historical events. It is shown that the writer is looking for his own perspective: he seeks to create his own artistic model of a certain era in the artistic form, through the depiction of past events, reconstructed human actions and thoughts invented by him (including within the scientific paradigm contemporary to him).

The article concludes that the artist claims the right to interpret past events in his or her own way, to fill them with an anthropological perspective, and this approach allows the writer not only to achieve his or her own interpretation of socio-political aspirations, but also to make his or her own historiosophical generalisations and create his or her own vision of historical development.

Keywords
history, historical prose, historiosophy, res gestae, res fictae.
Оголошення:
Новини:

Захист дисертаційної роботи О.М. Осаульчука

11 вересня 2025 р. о 12:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України за адресою м. Львів, вул. В. Винниченка, 24 (3-й поверх, конференц зала НТШ) відбудеться захист дисертаційної роботи О.М. Осаульчука «Археологічні дослідження у зонах новобудов України у ХХ  першій чверті ХХІ ст.» (дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 – археологія).

Марина Демедюк взяла участь у літньому інституту “Witnessing the War on Ukraine: Testimonies as Cultural Heritage for Future Memory Landscapes»

28-31 липня 2025 року старша наукова співробітниця відділу української літератури Марина Демедюк взяла участь у літньому інституту “Witnessing the War on Ukraine: Testimonies as Cultural Heritage for Future Memory Landscapes», що вже вчетверте організувала Українська асоціація усної історії з метою концептуалізації та збереження свідчень війни як культурної спадщини та будівельного блоку майбутньої історичної пам’яті України.