МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ У ПАМ’ЯТКАХ НА ТЕРИТОРІЇ ПІДГАЄЦЬКОГО ПОВІТУ В 1915–1939 РОКАХ
На основі архівних
матеріалів і газетних дописів міжвоєнного періоду ХХ ст., краєзнавчих
публікацій та інших джерел досліджено процес увічнення на території
Підгаєцького повіту (1915–1939) подвигу українських воїнів, які загинули у
лавах Українських січових стрільців, Української галицької армії. Зазначено, що
висвітлення різних аспектів і форм меморіалізації в цьому регіоні цікаве тим,
що саме там під час Першої світової війни розміщувався значний відтинок фронту,
на якому воювали українські легіонери в складі австро-угорської армії. Вказано,
що на місцях їх загибелі з’явилися перші з часів козацтва на Тернопільщині
(одні з перших в Галичині та Україні) пам’ятні знаки та могили, які стали
об’єктами вшанування українського військового подвигу, що консолідувало
населення і вплинуло на подальший розвиток традиції комеморації на місцевому і
регіональному рівнях. Зауважено, що організація регулярних масових пам’ятних
заходів на Підгаєччині стала дуже важливим фактором пробудження національної
свідомості, політичної активності українців, каталізатором до боротьби за
державну незалежність, сприяла патріотичному вихованню молоді.
Вперше опубліковано
детальні описи пам’ятних знаків і могил, більшість із яких були пошкоджені чи
зруйновані під час польської та російсько-радянської окупації. У динаміці відображено,
як у різних населених пунктах повіту проходили урочисті поминальні заходи на
честь героїв, які перетворилися в національні святкування і набували форм
політичних маніфестацій. На конкретних випадках показано, як польська влада забороняла
українцям проводити урочистості біля пам’ятних місць або ж вдавалася до
демонтажу об’єктів.
Систематизовано
інформацію про знакові для регіону меморіали в населених пунктах Семиківці,
Підгайці, Вівся тощо. З’ясовано, що семиківська «стрілецька могила» є
найдавнішим та еталонним пам’ятним знаком УСС і не містить поховань (хоча таке
уявлення склалося ще з часів її утворення і поширене в сучасній історіографії).
Виснувано, що на території
Підгаєцького повіту в міжвоєнний період був сформований впливовий осередок творення
українських меморіальних практик.
On the basis of archival materials and newspaper reports of the interwar
period of the twentieth century, local history publications and other sources,
a study was conducted on the process of perpetuating the feat of Ukrainian
soldiers who died in the ranks of the Ukrainian Sich Riflemen (the «Ukrainski Sichovi Striltsi») and the Ukrainian Galician
Army (the «Ukrainska Halytska Armiia») in the territory of
Pidhaitsi Region (1915–1939). It is interesting to show various aspects and
forms of memorialisation in this region because during the First World War a
significant section of the frontline was located there, where Ukrainian
legionnaires fought as part of the Austro-Hungarian army. At the sites of their
deaths, the first memorials and graves appeared in Ternopil region, among the
first in Halychyna and Ukraine since the Cossacks period, which became objects
of commemoration of the Ukrainian military feat, which in turn consolidated the
population and influenced the further development of the commemoration tradition
at the local and regional level. At the same time, the organization of regular
mass commemorative events in Pidhaitsi Region became a very important factor in
awakening the national consciousness and political activity of Ukrainians, a
catalyst for the struggle for state independence, and contributed to the
patriotic education of young people.
The article is the first to publish detailed
descriptions of memorials and graves, most of which were damaged or destroyed
during the Polish and Russian-Soviet occupations. The dynamics reflect how
solemn commemorative events in honor of the heroes were held in different
settlements of the county, which turned into national celebrations and took the
form of political demonstrations. Specific cases show how the Polish
authorities forbade Ukrainians to hold celebrations near memorial sites or
resorted to dismantling objects.
Information on significant memorials in the
village of Semykivtsi, town of Pidhaitsi, village of Vivsia, etc. is
systematized. It has been established that the Grave of Riflemen (the «Striletska
Mohyla») in
Semykivtsi is the oldest and most important memorial of the Ukrainian Sich Riflemen and
does not contain any burials (although this idea has been around since its
formation and is widespread in modern historiography).
The factual evidence allows us to conclude
that an influential centre for the creation of Ukrainian memorial practices in Halychyna
in the interwar period was formed in the territory of Pidhaitsi Region.