ОСОБЛИВОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ КОЗАЦЬКОГО ПОВСТАННЯ 1625 РОКУ У ПРАЦЯХ ПОЛЬСЬКИХ ІСТОРИКІВ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ – 1939 РОКУ
Вивчено специфіку підходів польських
істориків, які працювали у період від кінця ХІХ ст. і до початку Другої світової
війни, до вивчення та оцінок подій козацького повстання 1625 р., яке
очолив Марко Жмайло. Визначено, що розглянуті праці польських науковців
вказують на значний інтерес дослідників до проблеми історії козацького повстання
1625 р. Зауважено, що для вчених воно було важливим моментом, що
засвідчував перехід від активної козацько-польської співпраці попередніх
десятиліть до періоду збройної боротьби між ними, що переростала у
міжнаціональний, соціальний та релігійний конфлікти. Наведено інформацію, що багато
уваги дослідники приділяли причинам повстання, які вони вбачали у значному
зростанні чисельності та сили козаків у перші десятиліття XVII ст. Констатовано,
що для багатьох польських істориків це обумовлювалось і зростанням козацької
самовпевненості, «сваволі» та «необґрунтованих бажань», а тому вимагало від
влади їх силового впокорення. Встановлено, що дослідники часто намагалися
віднайти причини повстання і в іноземних інтригах – у діях московських та
турецьких агентів, підступах православного духовенства, що ненавиділо інші
конфесії.
Зазначено, що існували тези про недоліки самого
суспільного стану Речі Посполитої, де влада не відповідала на виклики часу й не
запроваджувала необхідні реформи, зокрема не усвідомлювала зміни ролі козацтва
у соціумі. Відзначено, що в описі бойових дій історики здебільшого некритично
відтворювали свідчення польських джерел, які давали однобічну картину подій із
прославленням польських військ, перебільшенням завданих козакам втрат і зображення
супротивника як доволі недолугої примітивної маси. Стверджено, що, висвітлюючи
наслідки повстання 1625 р., історики здебільшого сходились у оцінках його як
такого, що не усувало причин, що до нього призвели, а лише загострювало
конфлікт. Виснувано, що цікавими є тези істориків, які розглядали тогочасні
козацько-татарські відносини й вбачали у них початки їх плідної співпраці уже в
часи Хмельниччини.
The article studies
the specifics of the approaches of Polish historians who worked in the period
from the end of the 19th century to the beginning of World War II to the study and assessment of the events of the
Cossack uprising of 1625, led by Marko Zhmaylo. It is
determined that the considered works of Polish scientists indicate a significant
interest of researchers in the problem of the history of the Cossack uprising
of 1625. For scientists, it was an important moment that testified to the
transition from the active Cossack-Polish cooperation of previous decades to
the period of armed struggle between them, which developed into an interethnic,
social and religious conflict. Researchers paid much attention to the reasons
for the uprising, which they saw in the significant increase in the number and
power of the Cossacks in the first decades of the 17th century. For many Polish historians, this was also due to
the growth of Cossack self-confidence, «willfulness» and «unfounded desires», which therefore required the authorities to subdue them
by force. It has been established that researchers often tried to find the
reasons for the uprising in foreign intrigues – in the actions of Moscow and Turkish agents, the
machinations of the Orthodox clergy, who hated other faiths. There were also
theses about the shortcomings of the social state of the Polish-Lithuanian
Commonwealth, where the authorities did not respond to the challenges of the
time and did not introduce the necessary reforms, in particular, they did not
realize the changing role of the Cossacks in society. In describing the fighting,
historians mostly uncritically reproduced the evidence of Polish sources, which
gave a one-sided picture of the events, glorifying the Polish troops,
exaggerating the losses inflicted on the Cossacks, and depicting the enemy as a
rather primitive mass. In covering the consequences of the 1625 uprising,
historians generally agreed on its assessment as one that did not resolve the
reasons that led to it, and only exacerbated the conflict. Also interesting are
the theses of historians who examined the Cossack-Tatar relations of that time
and saw in them the beginnings of their fruitful cooperation already in the
times of the Khmelnytsky.