«ТАЄМНІ ХОДИ, ЯКИМИ БЛУКАЄ ЛЮДСЬКА СУДЬБА»: ДИСКУРС ДОЛІ У ПРОЗІ МИХАЙЛА ЯЦКОВА

Автор
Євген НАХЛІК
DOI
https://doi.org/10.33402/ukr.2025-42-323-344
Анотація

Розглянуто сутність та особливості дискурсу долі в літературних та ідеологічних пошуках українського письменника-модерніста Михайла Яцкова (*1873–†1961) на матеріалі його прози (переважно малої) 1899–1919 років. У ній дослідник виокремлює твори з символіко-міфологічним зображенням (зокрема з персоніфікованими образами Долі та фатальним сюжетом) і дискурс долі в неореалістичних творах (часто з окремими міфологічними елементами). Письменник зосереджується переважно на таємницях індивідуальної людської долі, а суспільні пророцтва трапляються значно рідше. У новелістиці Яцкова знаходимо топоси віщого сну, передбачення долі, мотив долі як спокути, образні деталі, що виконують художню функцію провісників майбутньої трагедії. Персонажі повісти «Огні горять» (1902) снують думки про містичне покарання людини за власні гріхи та гріхи предків, що позначаються на характері, поведінці та долі нащадків.

У цій повісті Яцків апробує основні лексеми із семантикою долі: власне “доля”, “талан”, “льос” і “льотерія”. З їх використання у повісті можна дійти висновку, що письменник розрізняє значення цих слів і використовує їх диференційовано, щоб надати потрібного сенсу чи то авторській розповіді та коментарю, чи то роздуму або розмовному висловлюванню персонажа.

Яцків реанімує античні та інші язичницькі уявлення про долю і в художньо-умовній, здебільшого символічно-міфологічній формі доносить до читача свій неоднозначний меседж: людська доля не залежить або мало залежить від індивіда, її формують зовнішні сили: менше – суспільні, більше – метафізичні, що діють то цілеспрямовано, то іронічно, то зовсім незрозуміло, а то й випадково, але здебільшого не на користь людини. У прозі Яцкова переважають скарги на «важку» або міфологічно несприятливу долю, від якої людина почувається залежною і на яку здебільшого не може вплинути.

Під час Української революції 1917–1918 років Яцків написав новелістичні оповідання, пронизані вірою у відродження Української держави. Підбадьорлива атмосфера революційного піднесення надихала письменника історичним оптимізмом. Його авторський дискурс долі перемикається з особистісної перспективи на суспільну.

Ключові слова
модернізм в українській літературі, Михайло Яцків, дискурс долі, міфологізм, символізм, неореалізм, передбачення власної долі, доля як спокута, суспільні пророцтва.
Повний текст
Завантажити оригінал
Author
Yevhen NAKHLIK
DOI
https://doi.org/10.33402/ukr.2025-42-323-344
Annotation

The article examines the essence and characteristics of the discourse of fate in the literary and ideological quest of the Ukrainian writer-modernist Mykhailo Yatskiv (1873–1961), on the material of his prose (mostly short stories) 1899–1919. In Yatskiv’s prose the researcher distinguishes works with symbolic-mythological depiction (in particular with personified images of Fate and the fateful plot) and the discourse of fate in neorealistic works (often with separate mythological elements). The writer’s focus is predominantly on the mysteries of individual human destiny, with social prophecies occurring much less frequently. In Yatskiv’s short stories we find the topoi of a prophetic dream, predictions of fate, the motif of fate as atonement, and figurative details that fulfill the artistic function of harbingers of future tragedy. The characters in the story «The Fires Are Burning» (1902) have thoughts of a mystical punishment of the individual for his own sins and of the sins of ancestors weighing on the character, behavior, and destiny of descendants.

In this story Yatskiv tests the main lexemes with the semantics of fate: «доля» («share»), «судьба» («fate»), «талан» (luck), «льос» (German and Polish: los) and «льотерія» (lottery). From their use in the story we can conclude that the writer distinguishes the meanings of these words and uses them differentially to give the desired meaning whether to the author’s narrative and commentary, or to the reflection or colloquial statement of the character.

Yatskiv resuscitates ancient and other pagan notions of fate and, in an artistic and conventional, mostly symbolic and mythological form, brings his confused message to the reader: human destiny does not depend or depends little on the individual, is shaped by external forces – less social and more metaphysical, acting now purposefully, ironically, now completely incomprehensibly or even accidentally, but mostly not in favor of the individual. Yatskiv’s prose is dominated by complaints of a «hard» or mythologically unfavorable fate, on which one feels dependent and on which one mostly cannot influence.

During the Ukrainian Revolution of 1917–1918 Yatskiv created short stories, imbued with faith in the revival of the Ukrainian state. The reassuring atmosphere of the revolutionary rise inspired his historical optimism. His authorial discourse of destiny switched from a personal perspective to a social one.

Keywords

modernism in Ukrainian literature, Mykhailo Yatskiv, discourse of fate, mythologism, symbolism, neorealism, predicting one’s own destiny, fate as atonement, social prophecies.

Оголошення:
Новини:

Відбувся науковий семінар Христини Меренюк "Що співали про Русь мінезингери "Манесського кодексу“"?

5 листопада 2026 року відбувся науковий семінар Ради молодих вчених Відділення історії, філософії та права НАН України (співорганізатор РМВ Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України), організований спільно з ініціативою «Публічний лекторій: простими словами про складне минуле». Цього разу доповідачем була Христина Меренюк – доктор філософії, молодша наукова співробітниця відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Оголошено конкурс на заміщення вакантних посад

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України оголошує конкурс на заміщення посад, які будуть вакантними з 1 січня 2027 року.