«ТАЄМНІ ХОДИ, ЯКИМИ БЛУКАЄ ЛЮДСЬКА СУДЬБА»: ДИСКУРС ДОЛІ У ПРОЗІ МИХАЙЛА ЯЦКОВА
Розглянуто сутність та
особливості дискурсу долі в літературних та ідеологічних пошуках українського
письменника-модерніста Михайла Яцкова (*1873–†1961) на матеріалі його прози
(переважно малої) 1899–1919 років. У ній дослідник виокремлює твори з символіко-міфологічним
зображенням (зокрема з персоніфікованими образами Долі та фатальним сюжетом) і
дискурс долі в неореалістичних творах (часто з окремими міфологічними
елементами). Письменник зосереджується переважно на таємницях індивідуальної
людської долі, а суспільні пророцтва трапляються значно рідше. У новелістиці Яцкова
знаходимо топоси віщого сну, передбачення долі, мотив долі як спокути, образні
деталі, що виконують художню функцію провісників майбутньої трагедії. Персонажі
повісти «Огні горять» (1902) снують думки про містичне покарання людини за
власні гріхи та гріхи предків, що позначаються на характері, поведінці та долі
нащадків.
У цій повісті Яцків
апробує основні лексеми із семантикою долі: власне “доля”, “талан”, “льос” і “льотерія”.
З їх використання у повісті можна дійти висновку, що письменник розрізняє
значення цих слів і використовує їх диференційовано, щоб надати потрібного
сенсу чи то авторській розповіді та коментарю, чи то роздуму або розмовному
висловлюванню персонажа.
Яцків реанімує античні та
інші язичницькі уявлення про долю і в художньо-умовній, здебільшого символічно-міфологічній
формі доносить до читача свій неоднозначний меседж: людська доля не залежить
або мало залежить від індивіда, її формують зовнішні сили: менше – суспільні, більше
– метафізичні, що діють то цілеспрямовано, то іронічно, то зовсім незрозуміло,
а то й випадково, але здебільшого не на користь людини. У прозі Яцкова переважають
скарги на «важку» або міфологічно несприятливу долю, від якої людина почувається
залежною і на яку здебільшого не може вплинути.
Під час Української
революції 1917–1918 років Яцків написав новелістичні оповідання, пронизані
вірою у відродження Української держави. Підбадьорлива атмосфера революційного
піднесення надихала письменника історичним оптимізмом. Його авторський дискурс
долі перемикається з особистісної перспективи на суспільну.
The article
examines the essence and characteristics of the discourse of fate in the
literary and ideological quest of the Ukrainian writer-modernist Mykhailo Yatskiv (1873–1961), on the
material of his prose (mostly short stories) 1899–1919. In Yatskiv’s prose the researcher distinguishes works with
symbolic-mythological depiction (in particular with personified images of Fate
and the fateful plot) and the discourse of fate in neorealistic works (often
with separate mythological elements). The writer’s focus is predominantly on the mysteries of individual human destiny,
with social prophecies occurring much less frequently. In Yatskiv’s short stories we find the topoi of a prophetic
dream, predictions of fate, the motif of fate
as atonement, and figurative details that fulfill the artistic function
of harbingers of future tragedy. The characters in the story «The Fires Are Burning» (1902) have thoughts of a mystical punishment of the individual for his
own sins and of the sins of ancestors weighing on the character, behavior, and
destiny of descendants.
In this story
Yatskiv tests the main lexemes with the semantics of fate: «доля» («share»), «судьба» («fate»), «талан» (luck), «льос»
(German and Polish:
los) and «льотерія» (lottery). From their use
in the story we can conclude that the writer distinguishes the meanings of
these words and uses them differentially to give the desired meaning whether to
the author’s narrative and commentary, or to the reflection or
colloquial statement of the character.
Yatskiv
resuscitates ancient and other pagan notions of fate and, in an artistic and
conventional, mostly symbolic and mythological form, brings his confused
message to the reader: human destiny does not depend or depends little on the
individual, is shaped by external forces – less social and more metaphysical, acting now
purposefully, ironically, now completely incomprehensibly or even accidentally,
but mostly not in favor of the individual. Yatskiv’s prose is dominated by complaints of a «hard» or mythologically
unfavorable fate, on which one feels dependent and on which one mostly cannot
influence.
During the
Ukrainian Revolution of 1917–1918 Yatskiv created short stories, imbued with
faith in the revival of the Ukrainian state. The reassuring atmosphere of the
revolutionary rise inspired his historical optimism. His authorial discourse of
destiny switched from a personal perspective to a social one.
modernism in Ukrainian literature, Mykhailo Yatskiv, discourse of fate,
mythologism, symbolism, neorealism, predicting one’s own destiny, fate as atonement, social prophecies.