ПОЕЗІЯ ЯК СВІДЧЕННЯ: ГОЛОС ВІКТОРІЇ АМЕЛІНОЇ
Вивчено особливості сучасної української мілітарної поезії крізь призму творчості Вікторії Амеліної. Основну увагу зосереджено на проблемі голосу свідків та травми покоління, яке застала війна. Осібно закцентовано на проблемі пам’яті, що слугує основним засобом репрезентації власної ідентичности, яка відображається в різних аспектах. Охарактеризовано постать Вікторії Амеліної, відомої української письменниці, громадської діячки, волонтерки, авторки романів «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» (2014) та «Дім для Дома» (2017), книжкок для дітей «Хтось, Або Водяне Серце» (2016) та «Е-е-есторії екскаватора Еки» (2021), лауреатки міжнародних та всеукраїнських премій, яка була вбита влітку 2023 р. у м. Краматорськ унаслідок влучання балістичної ракети «Іскандер» у піцерію «Ria». Проаналізовано поетичну збірку «Свідчення»,що вийшла вже після смерті авторки у 2024 р., яку можна трактувати як его-документ фіксації злочинів та болю, історії спротиву та боротьби. Головно увагу зосереджено на перенесенні травматичного досвіду сучасної російсько-української війни засобами літератури, а також означено особливості поезії В. Амеліної, зокрема закцентовано на основних мотивах віршів, написаних після повномасштабного вторгнення (мотив смерті, мотив утрати дому та його віднайдення, мотив пам’яті, оптимістична візія майбутнього, мотив віри та зневіри в Богові). Простежено, як функціонує пам’ять покоління, яке застала війна, як література конструює пам’ять, у який спосіб перехрещуються «давня» і «нова» пам’яті, як відбувається картографування місць пам’яті та які механізми є найдієвішими в процесі прописування досвіду війни на сучасній меморіальній мапі українців. Також увагу зосереджено на найважливіших та найзнаковіших ландшафтах і топосах війни, зокрема містах та місцях пам’яті, болю, спротиву (рідний дім, чужий дім, укриття, рідне місто, братська могила, пам’ять тощо).
The article
explores the peculiarities of contemporary Ukrainian military poetry. The main
attention is focused on the problem of the voice of witnesses and the trauma of
the generation caught in the war. Emphasis is placed on the problem of memory,
which serves as the main means of representing one's own identity, which is
reflected in various aspects. The article is dedicated to the figure of
Victoria Amelina, a famous Ukrainian writer, public figure, volunteer, author
of the novels «November Syndrome, or Homo Compatiens» (2014) and «Home for Dom»
(2017), childrenʼs books «Someone, or The Water Heart» (2016) and «E-e-stories
of the Excavator Eka» (2021), laureate of international and all-Ukrainian
awards, who was killed in the summer of 2023 in Kramatorsk as a result of an
Iskander ballistic missile hitting the pizzeria «Ria». The object of the
analysis was the poetry collection «Testimony», published after the authorʼs
death in 2024, which can be interpreted as an ego-document of recording crimes
and pain, the history of resistance and struggle. The main attention is focused
on the transfer of the traumatic experience of the modern Russian-Ukrainian war
through the means of literature, and the features of Viktoria Amelinaʼs poetry
are also identified, in particular, the emphasis is placed on the main motifs
of poems written after the full-scale invasion (the motif of death, the motif
of losing Home and the rebirth of Home, the motif of memory, an optimistic
vision of the future, the motif of faith and disbelief in God). It is traced
how the memory of the generation caught in the war functions, how literature
constructs memory, in what way the «ancient» and «new» memory intersect, how
the mapping of places of memory occurs, and what mechanisms are most effective
in the process of prescribing the experience of war on the modern memorial map
of Ukrainians. Attention is also focused on the most important and iconic
landscapes and topos of war, in particular cities and places of memory, pain,
resistance (native Home, foreign home, shelter, hometown, mass grave, memory
etc.).