Комплексно проаналізовано аграрну політику Другої Речі Посполитої на
західноукраїнських землях у міжвоєнний період (1919–1939) в контексті
реалізації польської колонізаційної стратегії. Досліджено, як формально
задекларовані цілі земельної реформи – ліквідація великої земельної власності,
створення самостійних фермерських господарств, зменшення аграрного
перенаселення – польська влада використала для досягнення політичних і
національних цілей. Особливу увагу приділено аналізу законодавчих актів 1919,
1920 та 1925 рр., які регламентували перебіг реформ, а також їх реальному
втіленню на територіях, де переважало українське населення. Доведено, що
основним інструментом колоніальної політики стала система військово-цивільного
осадництва, яка передбачала надання привілейованих умов польським ветеранам і
добровольцям на сході держави. Зазначено, що осадники отримували землю
безкоштовно, користувалися фінансовими пільгами, а також їх активно залучали до
адміністративного управління на місцях, що підривало позиції корінного
українсько го селянства. Стверджено, що створення таких поселень виконувало не
лише економічну, а й чітко окреслену геополітичну функцію – слугувало інструментом
закріплення польського етнічного і політичного контролю на українських
територіях. Розглянуто і правові механізми дискримінації: законодавче
встановлення нерівних норм землеволодіння для різних регіонів, обмеження прав
українців на придбання землі, переважно добровільна парцеляція, сприятлива для
великих землевласників, а також роль Державного сільськогосподарського банку,
який кредитував переважно заможні польські господарства. Також проаналізовано
вплив спекулятивного зростання цін на землю, що унеможливлювало її придбання
мало- і безземельними українськими селянами. Аграрну політику Другої Речі
Посполитої розглянуто як цілісний комплекс заходів, спрямованих на колонізацію
західноукраїнських земель під виглядом соціально-економічної реформи. Зазначено,
що вона не вирішила аграрного питання, а навпаки – по глибила соціальну й
національну напругу в регіоні. Виснувано, що одержані результати сприяють
глибшому розумінню специфіки національної політики міжвоєнної Польщі,
соціальної структури західноукраїнського села, а також причин зростання
протестного потенціалу серед українського селянства в міжвоєнний період.