Дипломати УНР і ЗУНР на Паризькій мирній конференції
Розглянуто роботу Паризької мирної конференції щодо повоєнного врегулювання світу і територіальних суперечностей. Візначено, що українці, проголосивши державність, сподівалися на світове визнання, але ситуацію ускладнювало вороже ставленням Антанти до України, а також відступ армій Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) під натиском більшовицьких та польських військ, які не полишали надій на встановлення власного панування на українських землях.
Зазначено, що необхідність міжнародного визнання вимагала від керівництва УНР і ЗОУНР (Західної області УНР) ведення спільної закордонної політики. Констатовано, що українська делегація прибула до столиці Франції дуже пізно й без формального запрошення. Визначено, що соборну Україну представляли дипломати різних політичних орієнтацій, фахова підготовка яких не відповідала рівню завдань Мирної конференції. Відзначено, що велика кількість членів делегації ускладнювала становище українців через розбіжність поглядів.
Стверджено, що на порядку денному конференції майже весь час фігурувала справа Західної України, а про соборну згадували лише епізодично, тому галичани, сподіваючись на реалізацію принципів декларації В. Вільсона, намагалися діяти окремо від загальноукраїнської делегації: видавали свої відозви, листівки, зміст яких нерідко суперечив заявам керівництва об’єднаної місії. Констатовано, що врешті внутрішнє протистояння призвело до розколу, і в грудні 1919 р. галицькі представники – В. Панейко та С. Томашівський – вийшли зі складу спільної делегації.
З’ясовано, що поставленого завдання делегація не виконала – Антанта так і не визнала суверенітету УНР, однак українці спростували частину стереотипів Антанти і змогли представити деякі питання, особливо щодо Східної Галичини, на найвищому світовому форумі.
Паризька мирна конференція, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Східна Галичина, дипломатія.
1. Adadurov, V. (1995). Polityka Frantsii shchodo ukrainsko-polskoho konfliktu za Skhidnu Halychynu v period lystopada 1918 po berezen 1919. Ukrainavmynulomu, VII, 18–32 [in Ukrainian].
2. Datskiv, I. B. (2012). Diialnist dyplomatychnoi delehatsii ZUNR na Paryzkii myrnii konferentsii 1919 roku. NaukovyivisnykDyplomatychnoi akademii Ukrainy, 19, 227–239 [in Ukrainian].
3. Datskiv, I. B. (2008). Dyplomatiia ZUNR na Paryzkii myrnii konferentsii. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5, 121–137 [in Ukrainian].
4. Krasivskyi, O. (1998). SkhidnaHalychynaiPolshchav 1918–1923 rr. Problemyvzaiemovidnosyn. Kyiv: Vydavnytstvo UADU [in Ukrainian].
5. Lozynskyi, M. (1970). Halychynavrokakh 1918–1920. New York [in Ukrainian].
6. Lytvyn, M. (2000). ZUNR na heopolitychnii karti Tsentralno-Skhidnoi Yevropy. Ukraina: kulturnaspadshchyna. natsionalnasvidomist, derzhavnist, 6: ZakhidnoukrainskaNarodnaRespublika: istoriia і tradycii, 208–230 [in Ukrainian].
7. Pavliuk, O. (1992). Dyplomatiia zluky UNR i ZUNR. Vsesvit-Universe, 1–2, 176–178 [in Ukrainian].
8. Soloviova, V. V. (2006). Dyplomatychna diialnist ukrainskykh natsionalnykh uriadiv 1917–1921 rr.: monohrafiia. Kyiv: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny [in Ukrainian].
9. Stakhiv, M. (1961). Zakhidnia Ukraina. Zbroina i dyplomatychna oborona v 1919–1923 rr. (Vol. 6. B. 1). Skrenton [in Ukrainian].
10. Stakhiv, M. (1959). Zakhidna Ukraina. Narys istorii derzhavnoho budivnytstva ta zbroinoi i dyplomatychnoi oborony v 1918–1923. (Vol. 4). Skrenton [in Ukrainian].
11. Stakhiv, M. (1966). Ukraina v dobi Dyrektorii UNR. (Vol. 6). Skrenton [in Ukrainian].
In January 1919, the Paris Peace Conference began for the establishment of the world post-war order and solution of territorial conflicts and new national borders. Ukrainians, having proclaimed an independent state, hoped for the legal recognition. The negative attitude of the Entente states to Ukraine aggravated this situation, as well as the retreat of the UNR and ZUNR armies under the pressure of Bolshevik on the east and Polish troops on the west, that were not allies. These states wanted to establish their political domination on the Ukrainian lands.
The necessity of the international recognition of the Ukrainian state had required the leadership of the UNR and ZUNR to pursue a common foreign policy. The Ukrainian delegation arrived in Paris very late and without an official invitation. The author determined that united Ukraine was represented by diplomats of different political orientations whose professional background did not suit the level of the tasks of the Peace Conference. A large number of members of the delegation have complicated the situation of Ukrainians at the conference because of different political and ideological positions.
The case of Western Ukraine was on the agenda almost all the time, and united Ukraine was mentioned only sporadically. Therefore, the Galicians, hoping for the implementation of the principles of the Woodrow Wilson points, tried to act separately from the joint Ukrainian delegation. They issued their own papers and appeals, which often contradicted the statements of the joint Ukrainian mission. Eventually, the internal confrontation led to a split of the joint Ukrainian delegation, and in December 1919, Galician representatives Vasyl Paneiko and Stepan Tomashivsky dismissed from the joint delegation.
As a result, the delegation did not fulfill the task: The Entente had never recognized the sovereignty of the Ukrainian People’s Republic. The pessimistic attitude towards the Ukrainians of the Entente states, the domestic split of the Parisian delegation, and the inability to clearly represent “the Ukrainian issue” did not bring the success. Despite this, Ukrainians denied part of Entente’s stereotypes and were able to outline some issues, especially concerning Eastern Galicia.
1. Adadurov, V. (1995). Polityka Frantsii shchodo ukrainsko-polskoho konfliktu za Skhidnu Halychynu v period lystopada 1918 po berezen 1919. Ukrainavmynulomu, VII, 18–32 [in Ukrainian].
2. Datskiv, I. B. (2012). Diialnist dyplomatychnoi delehatsii ZUNR na Paryzkii myrnii konferentsii 1919 roku. NaukovyivisnykDyplomatychnoi akademii Ukrainy, 19, 227–239 [in Ukrainian].
3. Datskiv, I. B. (2008). Dyplomatiia ZUNR na Paryzkii myrnii konferentsii. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5, 121–137 [in Ukrainian].
4. Krasivskyi, O. (1998). SkhidnaHalychynaiPolshchav 1918–1923 rr. Problemyvzaiemovidnosyn. Kyiv: Vydavnytstvo UADU [in Ukrainian].
5. Lozynskyi, M. (1970). Halychynavrokakh 1918–1920. New York [in Ukrainian].
6. Lytvyn, M. (2000). ZUNR na heopolitychnii karti Tsentralno-Skhidnoi Yevropy. Ukraina: kulturnaspadshchyna. natsionalnasvidomist, derzhavnist, 6: ZakhidnoukrainskaNarodnaRespublika: istoriia і tradycii, 208–230 [in Ukrainian].
7. Pavliuk, O. (1992). Dyplomatiia zluky UNR i ZUNR. Vsesvit-Universe, 1–2, 176–178 [in Ukrainian].
8. Soloviova, V. V. (2006). Dyplomatychna diialnist ukrainskykh natsionalnykh uriadiv 1917–1921 rr.: monohrafiia. Kyiv: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny [in Ukrainian].
9. Stakhiv, M. (1961). Zakhidnia Ukraina. Zbroina i dyplomatychna oborona v 1919–1923 rr. (Vol. 6. B. 1). Skrenton [in Ukrainian].
10. Stakhiv, M. (1959). Zakhidna Ukraina. Narys istorii derzhavnoho budivnytstva ta zbroinoi i dyplomatychnoi oborony v 1918–1923. (Vol. 4). Skrenton [in Ukrainian].
11. Stakhiv, M. (1966). Ukraina v dobi Dyrektorii UNR. (Vol. 6). Skrenton [in Ukrainian].
Науковці Інституту українознавства взяли участь у серії науково-освітніх заходів «Мовознавці актуалізують»
Історичні витоки та виклики новітньої російсько-української війни: матеріали міжнародної наукової конференції у Варшавському університеті
11–12 квітня 2024 р. у Інституті історії Варшавського університету відбулася міжнародна наукова конференція «Stosunki polsko-ukraińskie wobec rosyjskiej agresji na Ukrainę: konteksty historyczne i współczesne», в якій взяли участь провідні історики та політологи Польщі та України, серед них наші колеги із відділу «Центр дослідження українсько-польських відносин».