Досліджено путівник Івана Крип’якевича на
тлі доби, що репрезентує українську візію Львова, його історичної долі й
культурної спадщини. З’ясовано, що в ньому Львів представлено як давнє
українське місто короля Данила, центр Галицько-Волинської держави, який у середині
XIV cт. захопив польський король Казимир III, а самі українці, хоча й
відіграли в історії немалу роль, мають потребу постійної самоідентифікації, оскільки
перебувають на другорядному становищі, проте все ж чималими зусиллями творять
свою економіку й культуру на противагу польській офіційній доктрині. Подано
інформацію про задум створення І. Крип’якевича історико-краєзнавчої
розвідки рідного міста в жанрі путівника ще до Першої світової війни.
Проаналізовано фактологічне наповнення
путівника 1932 р., що знайомить зацікавленого читача з українськими
установами та громадськими організаціями Львова, які в міжвоєнний період
виказують його українське обличчя у полонізованому урбаністичному просторі. Констатовано,
що автор «Істoричних прóходів по
Львові», використовуючи маршрутний
принцип компонування, описав більшість пам’яток старовини, згрупованих за
дільницями міста. Особливу увагу зосереджено на історичному осередку
українства в місті – вул. Руській із Волоською церквою та вежею Корнякта,
архикатедральному соборі Святого Юра, численних національних установах і товариствах,
серед яких Ставропігійське братство, Studium Ruthenum у Львівському
університеті, Наукове товариство ім. Шевченка, «Просвіта»,
Національний музей, заснований митрополитом Андреєм Шептицьким,
греко-католицька духовна семінарія, «Народна
торгівля», жіночий кооператив «Труд», Народний дім, навчальні приміщення «Рідної школи».
Розшукано, введено до наукового обігу і
проаналізовано рецензії відомих суспільно-культурних діячів того часу, як
українських, так і польських, на «Істoричні
прóходи по Львові». Констатовано, що,
за одностайним визнанням сучасників, провідник посів помітне місце в культурно-історичному
дискурсі 1930-х років.
Приділено увагу
спробам перевидання цієї знакової книги під час хрущовської відлиги
(нереалізована) та реалізованим у 1991 р. науковцями Інституту суспільних
наук та сучасної 2007 р.
Доведено, що в путівнику
І. Крип’якевича тісно переплелись науково-популярний та ідеологічний
дискурси, у ньому знайшла відображення історична й культурна специфіка міста,
його культурний портрет у різні періоди існування, а сам путівник формував у
читачів певний образ Львова, тобто брав участь у творенні міфу міста. Зроблено
висновок, що «Історичні прóходи
по Львові» зробили значний внесок у розвиток як українського краєзнавства, так і у справу
пізнання нашим народом свого історичного минулого, без якого немає шансів на
достойне майбутнє.