18 червня 2026 р. в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України відбулася презентація програми кандидата на посаду директора Інституту, члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Ігоря Соляра. У своєму виступі він окреслив стратегічні напрями розвитку наукової установи, зосередив увагу на потребі підвищення якості наукових досліджень, розширення міжнародної співпраці, підтримки молодих науковців та впровадження сучасних підходів до організації наукової діяльності. Окрему увагу було приділено питанням збереження наукових традицій Інституту, розвитку міждисциплінарних досліджень, а також посиленню ролі установи в суспільному та гуманітарному просторі України. Після презентації програми Ігоря Соляра відбулося її обговорення, під час якого наукові співробітники Інституту мали можливість поставити запитання та висловити власні пропозиції щодо подальшого розвитку наукової установи.
МІНСЬКІ АДРЕСАТИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Досліджено архівні матеріали кінця ХІХ – початку ХХ ст., епістолярій Лесі Українки мінського періоду й спогади про мисткиню її білоруської адресатки Віри Алєксандрової. Зібрано матеріали про кореспондентів Лариси Косач-Квітки з кола рідних і друзів Сергія Мержинського: Костянтина Мержинського, Сергія Еліасберга, Віри Алєксандрової та Євгена Чірікова. З цією метою опрацьовано оцифровані документи відповідного періоду, що нині зберігаються у Національному історичному архіві Білорусі (Мінськ) і Російському державному історичному архіві (Санкт-Петербург), та опубліковані раніше канцелярські книги справочинства Російської імперії (списки дворян і землевласників Мінської губернії, чинів державного контролю початку ХХ ст.).
Доповнено деталями маловідомі донині біографічні дані знайомих письменниці, з якими вона контактувала в Мінську особисто й листувалася після повернення з Білорусі. Розглянуто обставини й специфіка спілкування Лесі Українки з кожним із цих адресатів, додано окремі штрихи до їхніх портретів. У загальному висвітлено подальшу долю мінських кореспондентів драматургині. Зосереджено увагу на причинах недостатнього вивчення цього питання в радянський період. Констатовано, що вони частково пов’язані з дворянським походженням адресатів або з їхньою громадянською позицією після жовтневого перевороту 1917 р., зокрема йдеться про родини Мержинських і Чірікових.
Наголошено на необхідності подальшого вивчення біографій кореспондентів Лесі Українки, результати якого стануть у нагоді укладачам персональної енциклопедії письменниці, про потребу підготовки якої йшлося в ювілейний, 150-й, рік від дня народження драматургині.
