На підставі ухвали Вченої ради Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України від 1 вересня 2026 р. (Протокол № ), керуючись Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12 січня 2022 року № 44, 1 вересня 2026 р. утворено разову раду Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (Наказ директора Інституту № 53 від 01 вересня 2026 р.) з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації Литвиненко-Анпілової Людмили Романівни на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 Історія та археологія.
МІНСЬКІ АДРЕСАТИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Досліджено архівні матеріали кінця ХІХ – початку ХХ ст., епістолярій Лесі Українки мінського періоду й спогади про мисткиню її білоруської адресатки Віри Алєксандрової. Зібрано матеріали про кореспондентів Лариси Косач-Квітки з кола рідних і друзів Сергія Мержинського: Костянтина Мержинського, Сергія Еліасберга, Віри Алєксандрової та Євгена Чірікова. З цією метою опрацьовано оцифровані документи відповідного періоду, що нині зберігаються у Національному історичному архіві Білорусі (Мінськ) і Російському державному історичному архіві (Санкт-Петербург), та опубліковані раніше канцелярські книги справочинства Російської імперії (списки дворян і землевласників Мінської губернії, чинів державного контролю початку ХХ ст.).
Доповнено деталями маловідомі донині біографічні дані знайомих письменниці, з якими вона контактувала в Мінську особисто й листувалася після повернення з Білорусі. Розглянуто обставини й специфіка спілкування Лесі Українки з кожним із цих адресатів, додано окремі штрихи до їхніх портретів. У загальному висвітлено подальшу долю мінських кореспондентів драматургині. Зосереджено увагу на причинах недостатнього вивчення цього питання в радянський період. Констатовано, що вони частково пов’язані з дворянським походженням адресатів або з їхньою громадянською позицією після жовтневого перевороту 1917 р., зокрема йдеться про родини Мержинських і Чірікових.
Наголошено на необхідності подальшого вивчення біографій кореспондентів Лесі Українки, результати якого стануть у нагоді укладачам персональної енциклопедії письменниці, про потребу підготовки якої йшлося в ювілейний, 150-й, рік від дня народження драматургині.
