ЧИННИК «СООТЕЧЕСТВЕННИКОВ ЗА РУБЕЖОМ» У ФОРМУВАННІ ЕКСПАНСІОНІСТСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ПОСТРАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ
Здійснено аналіз поняття «співвітчизники за кордоном» у зовнішній
політиці Росії починаючи з розпаду Радянського Союзу і до початку військової
агресії проти України у 2014 р. Показано еволюцію цього поняття з ідей на початку
1990-х рр. та сприйняття діаспори як інструменту російського впливу «м’якої
сили», до конфронтаційної складової експансіоністської зовнішньополітичної
парадигми Кремля. Звернено увагу на те, що на початку 1990-х рр. питання
«співвітчизників за кордоном» використовувалося російською владою як інструмент
для внутрішньополітичної боротьби. Починаючи з 2000-х рр. із приходом до влади
В. Путіна та розгортанням Росією агресивної експансіоністської політики, це
поняття використовувалось виключно як засіб зміцнення Росією своїх позицій у
внутрішньополітичному просторі країн пострадянського простору. Також категорія «співвітчизники за кордоном» була
покликана стати об’єднавчою ланкою між колишньою метрополією – власне Росією,
та її «околицями» – суверенними пострадянськими державами. Формуючи стратегічний
плацдарм для експансії в сусідні держави Росія планувала використати наявність
в них значної лояльної російської меншини для реалізації своїх геополітичних планів. Акцентовано
увагу на тому, що на проблематиці захисту «співвітчизників за кордоном» активно
спекулювала російська політична верхівка для оправдання початку військових дій
проти України у 2014 р. Продемонстровано, що політичній еліті РФ не
вдалося до кінця розробити чітку та єдину ідеологічну концепцію щодо російської
діаспори та її сприйняття, адже у різні роки її трактування та сприйняття в
залежності від політичної кон’юнктури сприймалася по-різному.