ВІРА І ЗБРОЯ: РЕЛІГІЯ ТА ВІЙНА В ІСТОРІї КУЛЬТУРНОї ПАМ’ЯТІ

Досліджено діахронний та синхронний розвиток ідеї/концепту війни та його взаємозв’язку з ідеєю/концептом віри/релігії. Наголошено, що ідея війни й віри тісно пов’язана з розвитком релігійного мислення. Простежено основні напрямки еволюції і парадигми уявлень про війну у різних релігійних системах. Підкреслено, що архаїчні міфологічні системи світу містили згадки про божеств війн і були трансформовані в культурах Греції та Риму, які й сформували «класичні» уявлення про війну та мир у культурній пам’яті Європи. З’ясовано, шо підставою пізніших поглядів у цій сфері стало трактування віри і війни в монотеїстичних релігіях (іудаїзмі, християнстві мусульманстві), які сформували нову традицію, Зокрема в середньовіччі та ранньому новому часі віра нерідко ставала причиною війн, які мали навернути супротивників до іншої конфесії. Вивчено розвиток уявлень про релігійний контекст збройних конфліктів в українській середньовічній та ранньомодерній культурі. Звернуто увагу на те, що в локальних збройних конфліктах «досекулярної» доби була наявна ідеологія священних війн і протиставлення католицизму православній вірі. Збройні конфлікти цього типу (як козацькі війни та гайдамацький рух Коліївщина) стали особливо складними для пізнішої історичної і культурної пам’яті. Розглянуто відмінності між поглядами на війну й релігію у домодерну епоху й модерний час. Простежено, що самі війни кінця XVIII ‒ початку ХІХ ст. відображали процеси секуляризації суспільства. Акцентовано, що переламним для модерного розуміння взаємозв’язків війни та віри у Східній Європі, Україні та Галичині став воєнний досвід Першої світової війни, який засвідчив вагоме значення у війнах конфесійного чинника. Натомість жорстокість нової війни, несумісна з релігійною мораллю, лише підштовхнула до нових післявоєнних протистоянь.